Бунтівник та аристократка - Крістіна Логоша

- Ів, я можу все пояснити! - кричав Ханс.

Я не стала чекати, поки демон знову опанує Крістофа. Взявши його за руку, я швидко пішла геть від бар'єру і подумки благала Ханса піти чи хоча б замовкнути, адже його крики «Ів! Почекай!» гостро врізалися у спину.

Я сподівалася, що Крістоф мовчатиме. Я хотіла цього. Мені потрібно було самій усе осмислити. Але емоції взяли своє:

— Завжди вважав його розмазнєю і слабким. Радий, що тепер і ти в цьому переконалася.

- Будь ласка! Замовкни!

Ми вже повільніше йшли мовчки. Я розуміла, що коли Крістоф вже почав висловиться, то він доведе все до кінця. І, можливо, це на краще, може, так їм не опанує демон, і тоді я буду в безпеці. Хай краще виговориться. І чоловік не обдурив моїх очікувань. Я лише посміхнулася сама, коли він продовжував:

— Не знав, що ти так влучно кидаєш. Тебе варто боятися.

Я зупинилася і обернулася до нього:

— Ну, кажи вже. Що мав рацію ти, а я — ні. Скажи це. Я залізна, мене можна скрутити, зламати, закрити в замку, змусити робити те, що тобі потрібно — все, що ти хочеш. Давай! Пройдися на мою гідність і самолюбство.

Емоції переповнювали мене. Але його теж. Я зрозуміла це, коли він процідив у відповідь:

— Не гарчи на мене.

- А то що?

— Інакше я примушу тебе зам...

В його очах прослизнув нездоровий блиск. Ривком він притягнув мене до себе і поклав у обійми. Його губи накрили мій рота, не даючи сказати більше ні слова. Вибагливо і наполегливо він мучив мої губи. Здавалося, я втратила себе, перетворилася на повітря, і тільки їм чоловік і міг дихати, але не міг надихатися. Я відповідала йому на поцілунок, але хотіла помститися. Коли лещата залізних обіймів трохи ослабли, я ковзнула руками з його боків, груди, розпалюючи його бажання, торкнулася його обличчя долонями і…

…вп'ялася нігтями в його шию. Він здригнувся від болю і відпустив мої губи, але тепер я вп'ялася в його рот, і тепер я задавала тон поцілунку. Доставляючи йому біль, я цілувала його ніжно і трепетно, ніби хотіла показати, якою я можу бути різною, і що не варто грати на моєму терпінні — воно вже на межі.

Але біль не дозволив Крістофу довго насолоджуватися моєю наполегливою ласкою. Він узяв мене за зап'ястя і глянув на мої нігті - вони були в його крові.

- Відьма, - прозвучало це спокійно і навіть, як мені здалося, із якимось задоволенням.

- Мерзотник, - так само спокійно відповіла я, вклавши в це слово все, що я думала про нього і про все, що трапилося зі мною, коли він з'явився в моєму житті.