Блискавична для ельфа - Марита Полл
— Добрий вечір! – спокійно промовила, не показуючи свого роздратування від цього побачення.
— Доброго вечора, луро Татіє! - привіталися чоловіки.
Ми розсілися за столом, і на мій великий подив, король не сів поруч. Слуги подавали нам страви і наповнювали склянки вином, швидко зникаючи з очей.
— Луро Татіє, розкажіть нам про себе. Звідки ви, хто ваші батьки? - запитав лурд Діго Равент, що сидів праворуч від мене.
Хвала Всевишньому, що мою історію ми обговорювали з Араторном, інакше спалилася б одразу, на першому ж питанні.
— Народилася і жила до десяти років, у Кальве, що в Дулні. Батько був пекарем і тримав свою кондитерську, мати йому допомагала. – коротко відповіла я.
— Але якщо ви з людського Королівства, то як опинилися в Елателі? – спитав лурд Сігур Мурант, що сидів ліворуч від мене.
— Після смерті батьків сестра батька забрала мене до себе. Але тільки-но мені виповнилося вісімнадцять, вирішила видати заміж. Але в неї нічого не вийшло, адже все, що належало моїй сім'ї, вона продала і витратила на навчання в академії магії, свого сина. Я виявилася безприданницею, а таких у Дулнні не хочуть брати за дружину. Коли виповнилося двадцять, тітка вирішила мене позбутися. Вона подала прохання до храму Піднебесних, і вони його схвалили.
— Але наскільки мені відомо, луро Татія, прибувши на відбір, ви не знали якою магією володієте. – заговорив король. — Як піднебесні могли схвалити прохання вашої тітки, в такому разі?
— Насправді дар прокинувся кілька років тому, я приховувала його. Та напевно робила це не досить добре, оскільки тітка запідозрила. Саме тому вона й надіслала прохання. Але в будь-якому випадку, навіть без магії, я залишилася б служити Піднебесним.
— Безмовною рабинею! – кивнув головою лурд Седрік Кахорн, що займав місце за столом, між королем та лурдом Діго. — Дівчата без дару стають служницями і мовчать до кінця своїх днів.
Я кивнула погоджуючись. Про це Араторн також розповідав. На дівчат без магії накладалося закляття вічного мовчання.
— А як ви потрапили до відбору? - запитав лурд Діго.
— Їхала до піднебесних, але на мій екіпаж напали перевертні. Хвала всім богам, що поблизу проїжджав його Сяйство Араторн. Він мене й урятував. Єдину, що вижила. Кучер і моя супроводжуюча, загинули. І, оскільки я перебувала на землях ельфійського Королівства, я повинна була вирушити до палацу, на відбір наречених.
Я мляво колупалася в тарілці, так нічого і не з'ївши за розпитуваннями. Але коли подали десерт із збитих вершків та полуниці, розчинилася в насолоді. І як то кажуть в одній рекламі чогось там «І нехай весь світ зачекає». Але не встигла я насолодитися повітряною смакотою, як лурд Седрік запросив мене до альтанки.
— Я спостерігаю за вами з першого дня відбору, луро Татіє. - промовив чоловік, як тільки ми опинилися в альтанці. — Ви дуже загадкова особистість. Що ви приховуєте?
— З чого ви взяли, що я щось приховую? - подивилася прямо йому в очі.
— Я наближений до короля, і багато чого бачу та чую. Його інтерес до вас надто очевидний. Він ніколи не цікавився дівчатами з відбору, якщо вони не мали таємниць.
— Боюся вас розчарувати, але мені здається, що його інтерес до мене викликаний інтересом його Сяйства.
— І то правда. Король зауважив, що його брат приділяє вам надто багато уваги. Будьте обережні, моя люба, така нав'язлива увага короля, до добра не доведе, якщо ви не бажаєте ставати королевою.
— Що? Звідки ви ...
Я не встигла домовити, як лурд Седрік вийшов з альтанки і його місце зайняв лурд Діго, а потім і лурд Сігур. Король був останнім і мене це насторожило.
— От і залишилися ми наодинці, без сторонніх очей, луро Татіє.
— Ваша величність! - я присіла у реверансі.
— Можеш називати мене, як усі, Мій Король! - і сів у крісло.
— Вибачте Вашу Величність, але ви не мій король. На відборі я опинилася за збігом обставин. – я випросталась, дивлячись на короля.
— Як би там не було, ви знаходитесь у моєму королівстві та на моєму відборі наречених. – посміхнувся ельф. — Зараз я ваш король.
— Я не вважаю доречним звертатися до вас, як ваші піддані, ваша величність. Я маю інше виховання.
— Що ж, хай буде так. Але я сподіваюся, що у майбутньому почую від вас ці слова.
Я лише шанобливо кивнула. Нехай гадає, що хоче. Він не МІЙ король, і ніколи ним не стане.
— А тепер роздягайтесь! - різко видихнув король, і в його очах спалахнув незрозумілий мені вогонь.
— Що перепрошую? - видавила приголомшено з себе.
— Я хочу побачити ваше тіло, моя люба. Маю на це право як учасник відбору. Адже ви читали правила? – посміхнувся він.
— Читала. Але не вважаю це правильним і таким необхідним. Дівчина має роздягатися, тільки перед своїм чоловіком.
— Кожен чоловік має право побачити те, що йому належатиме після весілля. Оцінити. Що, якщо у вас є вади на тілі, і ви не зможете подарувати своєму чоловікові спадкоємця?
— Придворні цілителі перевіряли всіх учасниць відбору і запевняю вас, що зможу подарувати своєму чоловікові не одного спадкоємця. - щось ця розмова не подобається мені все більше і більше, і ситуація в цілому.
— У вас можуть бути шрами, що відштовхне чоловіка і він не захоче ділити з вами постіль. Чоловік повинен отримувати задоволення від дотиків до жіночого тіла, а не огиду. Я хочу переконатися, що ви так само прекрасні під одягом, як і ваше обличчя.
— Тоді смію просити від вас того ж! - я підняла підборіддя.
— Що? – заревів король.
— Я теж хочу переконатися, що на вашому тілі немає вад. Жінки теж люблять насолоджуватися гарним чоловічим тілом.
Двері різко відчинилися і в альтанку увійшов Араторн. Я від полегшення перевела подих.
— Араторне, ти зриваєш нам побачення! – скривився король.
— До демонів! Потрібно поговорити Ваше Величносте! Терміново! – темний не зводив погляду з брата, але навіть не глянув у мій бік.