Кохаю. Цілую. Твій дах - Марина Комарова

Готує вона як бог. Грибний суп чудовий. І свіжий хліб, і сирна намазанка, і казково ароматний чай. Діти залишилися страшенно задоволені, Ярослав став ще сумніше, дивився на Сашку немов котик зі «Шрека». Особливо коли та не бачила.

Розмова йшла на абсолютно різні теми. І все було прекрасно рівно до того моменту, коли я випадково згадала нашу вітальню. А Ярослав візьми й кивни, та ще й підтверди, що планування нічого, звичайно, але все одно варто зайнятися інтер'єром.

У цей момент Сашка обережно спустила на підлогу Елю, яку тут же схопила за руку Оля і потягнула до кімнати.

- Мамо? - запитав білявий Коля, дивлячись то на Сашку, то на Ярослава.

- Йди поки з сестричками, зайчику, - ласкаво попросила Сашка. - Я скоро прийду.

Колька кивнув і пішов за непосидючими дівчатами, але при цьому кілька разів озирнувся. Особливо пильно подивився на Ярослава, немов посилав мовчазні промені підтримки. Така вона, чоловіча солідарність. Навіть в дитсадівському віці.

- А тепер... - надто м'яко промовила Сашка, намазуючи хліб сиром, і мені різко захотілося опинитися по інший бік вхідних дверей. - Можна я трохи уточню...

Пауза. Повітря чомусь став в'язким, немов густа смола.

- Що саме, люба? - поцікавився Ярослав, ніби й гадки не мав, про що зараз запитає кохана вже не дружина.

- Звідки тобі... дорогенький, відомо, який інтер'єр в квартирі Віти? - мало не скрегочучи зубами, запитала Сашка.

Упс, мені це не подобається. А каже, що не ревнує.

- О, це дуже легко, - абсолютно невинно відповів він, - звідти ж, звідки вона знає колір моїх боксерів.

Я вдавилася чаєм, задзвонив телефон; з вулиці долинув вереск сигналізації.

- Що-о-о? - загарчала Чубач.

- А що ти ду... - почав було Ярослав.

О, Руслан дзвонить! Здається, я готова його розцілувати, ось навіть прямо зараз трубку візьму.

- Алло! Я вже виходжу, - протараторила я, скочивши з-за столу.

- Звідки? – отетерів Руслан.

Екс-подружжя забуло про розпалювання сварки і дивилося на мене. Сиділа-сиділа і тут вам доброго ранку!

- Від Сашеньки, - проворковала я, вже на ходу натягуючи чоботи й куртку. - Виходило через раз, але це вже дрібниці! - П'ятдесят п'ятий будинок, біля салону краси «Діана Соул». Ви вже під'їхали? Біжу!

- Віто, ви пили? - обережно уточнив Руслан.

- І це теж, - не стала відмовлятися я, - все як ви скажете. Сашо, закрий двері!

- Ти куди? - тільки й змогла крикнути вона.

- Цілую міцно, ваша киця, - відповіла я, закриваючи за собою двері і збігаючи по сходах.

Самі, дітки, тепер самі!