Пані Язикатої Хати 2 - Ялинка Ясь

-А треба знати! Нічого, навіть слівця не дождеш ласкавого! А як варенички, то тріскала!

-Досить хибномудрити, кажу! Розійшлася!

Стьопка залилася фарбою і схопилася на ноги.

-А у мене теж подарунки є! Зараз! - і втекла до спальні. Там, у кутку, все ще лежали, замотані в простирадло, деякі, не розібрані досі речі. Вона довго копалася там, доки, задоволена, не знайшла все, що хотіла. Бігом спустилася вниз, захекавшись сіла на місце і, підморгнувши гостю, заговорила:

-Лукеріє, дивись, яке намисто гарне! Це між іншим, котяче око рідкого кольору! -  обережно поклала на стіл комплект, колись подарований мамою та жодного разу не одягнений. Він складався з намиста, браслета і сережок, сірого-блакитного кольору, - Красиво буде виглядати з новою сукнею...

-Та-а-а-к? -протягнула зовсім іншим тоном Лукерія, - Мабуть…

-А це для тебе, Єгоричу! - поруч із біжутерією поклала мультитул, що дістався по величезній знижці, коли вона минулого року купувала новий системний блок, - А тобі, Конопатка, ось, кастет! - кастет Стьопці привезла з Тайланду подруга як місцевий сувенір, - Я, правда, не знаю, як ним користуватися, але це теж зброя!

-Цілком вірно, причому заборонена! - підтримав господиню Петро. Жінка послала йому повний подяки погляд.

-А це тобі, Кропивка! - Стьопка поклала на стіл маленький кришталевий дзвіночок, - Я в якійсь книзі в дитинстві прочитала, що домові люблять дзвіночки... - вона змовчала, що це теж був один із подарунків, колись подарований подругою.

Залишився останній дар для банника. Пам'ятаючи, що він шкідливий, вона побоювалася, що може не догодити, тому додала, хвилюючись:

- Ось ще, Єрошці… капелюх банщика… - цей товстенний капелюх вона купила сама, років п'ять тому, в поїздці до Карпат, вже й не пам'ятаючи з яких міркувань, адже навіть до сауни ніколи не ходила.

Знову будиночок здригнувся, вихором закрутив повітря і загудів.

-Дякуємо, уклін вам, панночко! – подякував Єгорич і подарунки тієї ж хвилини зникли. По волоссю Стьопціному пробіг вітерець, розшифрований, як ласка Кропивки.

-Єрошці до вподоби шапка, закликає днями баньку пошанувати, обіцяється добре натопити!

-Дякую, постараюсь... - «фуф, пронесло, здається, - подумала Стьопка, - начебто не образилися...»

-Не тримай образи, господине, - тихенько прошепотіла Лукерія, - вірно бає Єгорич, безглузда я баба...

-Та нічого, - заспокоїла її Стьопка, - тільки наступного разу попередь мене, якщо ще якісь свята намітяться.

-Так, десятого дня бокогрію, іменини у нас... - несміливо так, промовила кльоцниця.

-Десятого лютого, тобто, - переказав Петро, ​​-він вважається днем ​​народження всіх домовиків і дворових.

-Лютий це бокогрій? - запитала господиня.

-Як є, як є… – підтвердила охоронниця.

-Це якою мовою? Не чула навіть…

-На давньоруській, Стьопушко.

-А решта, як називалися? - жінка ніколи раніше навіть не замислювалася, яка у них багата історія. Треба ж, навіть місяці інакше називалися!

-Січень – просинець, лютий – бокогрій, березень-свистун, квітень – квєтєнь, травень – травень, червень – ізок, липень – грозник, серпень – серпень, вересень – ревун, жовтень – зазимник, листопад – грудень, а грудень – студ - відповідав сусід, - але вони так часто перейменовувалися, що є ще багато варіантів.

-Петре Іллічу, а звідки ти стільки всього знаєш? - здивувалася Стьопка, - Гаразд, Микола, тому за обов'язком професії належить.

-Багато чого мама розповіла. Але мені й самому завжди хотілося більше дізнатися про… своє призначення… от і шукав інформацію, заразом вивчи традиції, обряди, звичаї давніх часів.

-А... про хапуна, випадково, чути не довелося? - вирвалося само собою.

-Довелося. Злий дух-викрадач, якщо не помиляюся. Торгує краденими людьми у сородичних світах. А чому ти спитала?

Стьопка розповіла все, що сталося вчора. А саме, про напад хапуна, опустивши подробиці побачення з Гором і ночівлю з ведмедем.

-Ось воно як, - спохмурнів сусід, - значить, я не помилився з тим, що хочу запропонувати тобі…

-Ти про що?

-Як у тебе з фізичною підготовкою? - замість відповіді запитав колишній вояка.

-Е-е-е… ніяк, - знизала плечима Степанія, - ось, бігаю вранці, трохи… - пробелькотіла, маючи на увазі пробіжки Поляною.

-Це добре, треба посилити!

-Навіщо? - не зрозуміла вона.

-Буду тебе вчити техніці безконтактного бою. Чула про таку?

-Передачу дивилася, якось, - відповіла, - там один мужик вирубив противників, навіть не торкаючись. Вони до нього ближче, ніж на два кроки, навіть підійти не змогли. Воно?