Несподіване весілля - Ксана Рейлі

— Ти чудово вдавав перед своїм дідусем, — тихо заговорила я, коли ми хиталися з одного боку в інший. — Можу похвалити тебе за твою акторську гру.

— А я можу посварити тебе, — сказав він та чомусь скривився. — Ти назвала мене котиком. Серйозно?

— А що не так з котами? Це мило.

— Я не люблю їх, а ще у мене алергія на їхню шерсть.

— Справді? — здивувалася я. — І що, ти можеш померти, якщо біля тебе буде кіт?

— А ти хочеш випробувати? — спитав Гордій, примруживши очі. — Не здивуюся, якщо вже завтра в нашому домі з’явиться кіт.

Я трохи опустила голову, щоб приховати свою усмішку. Він справді щойно сказав «нашому домі»? Схоже, Гордій навіть не помітив, як назвав свій дім нашим. Від цього мені чомусь стало приємно.

— Ну чому ж завтра? — я знизала плечима та підняла погляд до його очей. — Я вже сьогодні знайду для нас кота.

Гордій похитав головою та закотив очі. Я тихо засміялася з його реакції й легко поклала свою голову на його плече. Сама не знаю, навіщо зробила це. Його приємний запах змусив мене заплющити очі. Я непомітно зробила декілька вдихів, насолоджуючись цим ароматом. Раптом відчула, що його рука з талії опустилася трохи нижче дозволеного. Від цього чомусь серце наче зупинилося, але мені не хотілося, щоб Гордій так торкався мого тіла біля всіх цих людей.

— Не лапай мене! — обурено сказала я та вдарила його в плече. — Підійми руку вище.

Він знову закотив очі, але все ж повернув свою долоню до моєї талії.

— Поводишся так, наче тобі це не сподобалося, — пробурмотів хлопець мені на вухо.

— А ти не можеш повірити в те, що комусь не подобаються твої дотики?

— Можу, але річ у тому, Поліно, що тобі вони однозначно подобаються.

— Не лести собі, — фиркнула я. — І якщо вже говорити відверто, то тобі теж подобається, як я торкаюся тебе. Ти хоч і намагаєшся приховати, але тобі це дуже погано вдається. Наприклад, сьогодні зранку, коли я...

Він не дав мені договорити, бо раптом накрив мої губи своїми. Я ледь не впала від несподіванки. Мої ноги підкосилися, але пощастило, що Гордій міцно тримав мене. Серце пропустило декілька ударів, поки я здивовано завмерла на місці. Він сильніше поцілував мене, вимагаючи відповісти йому. І я здалася та дозволила йому зробити це.

Я подалася вперед усім тілом і розімкнула губи, даючи йому кращий доступ до поцілунку. Мені навіть стало байдуже на цих усіх людей, що були навколо нас. Моє тіло затремтіло від нестримних відчуттів усередині. Він уже вдруге цілує мене за сьогоднішній вечір, і це так дивно. Я провела своєю рукою від плеча до шиї хлопця та зупинила її. Легко пробіглася пальцями по шкірі Гордія, поки він продовжував цілувати мене.

Бажання наростало з кожною секундою, і він раптом відсторонився від мене. Я трохи розчаровано видихнула, бо мені цього таки було мало. Гордій прочистив горло та глянув кудись за мою спину. На моєму обличчі з’явилася широка усмішка, яку я не хотіла стримувати.

— Дідусь дивився, — пояснив хлопець.

Усмішка на моєму обличчі одразу ж упала, а всі пазлики в моїй голові нарешті склалися.

— То ти тому поцілував мене? — спитала я, глянувши йому в очі.

— Частково. Тебе це образило?

Я мало не засміялася йому в обличчя. Він це серйозно зараз? Я думала, що Гордій поцілував мене, бо я подобаюся йому, а не тому, що йому хотілося догодити своєму дідусю.

— Чому мене це має ображати? — холодно сказала я. — У нас фіктивний шлюб, і ми робимо все, щоб ніхто про це не дізнався. Було б краще, якби ти попередив мене, що це всього лише шоу для твого дідуся. Спробувала б краще зіграти.

— Ти й так непогано зіграла, Поліно.

— Дивно, бо я ж насправді не грала. На відміну від тебе, Гордію.

Я забрала свої руки від нього та кивнула йому, щоб він відпустив мене. Хлопець зробив це, і після цього я, скориставшись моментом, попрямувала до вбиральні. Мені варто було заспокоїтися, бо я взагалі не розуміла, що відбувається зі мною. Коли ця гра встигла перерости у щось серйозне для мене? Наші розмови та легкий флірт — це всього лише жарти, а ці всі поцілунки на публіку — обман. Як я взагалі могла повірити в це, хоча й наказувала собі не думати про нього, не закохуватися?..

Я привела себе до ладу та все ж змогла знову закопати у собі ті всі почуття. Коли повернулася до зали, то помітила, що Гордій розмовляє з якимось гостем. Я попрямувала до них своєю найкращою модельною ходою. Він глянув за спину свого співрозмовника та помітив мене. Здається, Гордій уже не слухав того чоловіка, бо вся його увага була зосереджена на мені. Я натягнула на обличчя усмішку, коли підійшла ближче до них.

— Вибачте, — сказала до гостя, — хочу на деякий час украсти у вас свого чоловіка. Сподіваюся, що ви не проти, — я легко торкнулася до руки Гордія і подивилася на нього. — Можна тебе на хвилинку?

Він кивнув, погоджуючись зі мною. Я схопила його за руку та потягнула в темний куточок цієї зали. Тут було дуже велике вікно з широким підвіконням, де я залишила коробку зі своїм подарунком. Я взяла в руки чорну матову коробочку з сірим бантом і простягнула її Гордію

— Ось! — сказала я. — Мій подарунок.

— Що це? — зацікавлено спитав він. — Не думав, що в тебе є подарунок для мене.

— Було б дивно, якби дружина нічого не подарувала своєму чоловікові. Навіть якщо це фіктивно. Відкривай! — Гордій почав знімати бант з коробки й підняв кришку. — Так, це не такий дорогий подарунок, як ті, що тобі сьогодні подарували. Просто не знала, що купити тому, у кого все є.

— Отакої! — здивовано сказав він, витягуючи з коробки невеличку модель машини.

— Ferrari 250 Testa Rossa, — заговорила я.

— «Червона голова», — тихо мовив Гордій, розглядаючи машинку.

— Так! — я кивнула, широко усміхнувшись. — Тисяча дев’ятсот п’ятдесят восьмого року. Це колекційна модель.

— Мені ніколи ніхто не дарував такого, Поліно.