Дівчина друга. Притворись моєю - Єва Скайлер

 — Удачі з тією дівчиною, — побажала щиро.                      

 Денис заслуговує на щастя, і я впевнена, для своєї коханої він буде найдбайливішим і найкращим хлопцем. Просто я не його кохана.                                      

 — Яна… — обережно промовив він. — А чому ти зараз заговорила про це? Між тобою та Максом щось сталося? Ти не подумай, я питаю, бо хвилююсь. Він любить грати на почуттях інших людей, боюся, що може образити тебе, заподіяти біль.                                     

 Занепокоєння Дениса здавалося справжнім. Не схоже, що він прикидається. Мабуть, він і досі цінує мене. Нехай як друга.                                                                

 — Та гаразд, — безтурботно відмахнулася. — Що я, Шведу, не знаю? Не здивуюся, якщо зваблення мене було частиною якогось хитромудрого плану. Від нудьги біситься. Все як завжди,— ми переглянулися і одночасно розсміялися.                                                           

 Я не збрехала, говорячи про цього розбещеного мажора. Але йому все ж таки вдалося проникнути в моє серце. Показати, як хлопець насправді може піклуватися про дівчину. Частково, саме завдяки йому, я усвідомила природу наших з Денисом стосунків. І я навіть трохи вдячна цьому гаду.                                            

 — Знаєш...— прочистивши горло, усміхнулася. — Хочу попросити, поки не розказувати Шведі про те, що ми… ми ж тепер роз'їдемося, правда?                                           

 Денис кивнув головою.                                                           

 — Я почав шукати житло. Вибач, що за твоєю спиною. 

 — Нічого, — відмахнулась у відповідь, відчуваючи, що так і має бути. — Ти можеш шукати весь місяць, що залишився, все одно хазяйці вже наперед оплатили. Спатимеш на дивані. А я попитаю серед дівчат, може хто погодиться знімати разом зі мною.                              

 Денис розплився в усмішці.                                                   

 — Ти справді класна. Класна подруга.                               

 — Точно, — з кожним словом, я все більше відчувала полегшення, а образу намагалася заглушити. — Але Шведі поки що нічого не кажи. Нехай думає, що ми й надалі зустрічаємось.                                                               

 — Хочеш з'ясувати, що він задумав? — спантеличено припустив хлопець.                                                                   

 — Не зовсім, — ухилилась від прямої відповіді. — Хочу дещо виправити. Для цього мені слід піти з ним на благодійний вечір.                                                                      

‍ Насправді, мені здавалося, що ще рано переривати нашу «гру».                                                                                   

 На свій сором і можливо наївность, мені не здалася поведінка і турбота Шведи повністю фальшивими. Мені хотілося дізнатися про закінчення цієї гри. Пройти її до кінця, і тоді я не шкодуватиму. А Максу краще молитись, якщо він просто розважався за мій рахунок. Він не знає, наскільки важка рука у Яни Бондар.