Академія Червоної корони. Навчання - Анна Мінаєва

***

Перша Академія Імвалара. Прозвана в народі академією Червоної корони.

Лорд Ріхтан фон Логар пройшов до кабінету ректора і зупинився біля вікна. Він уже знав, про що йтиметься, до того, як архімайстер Варанд заговорив. Напевно, навіть до того, як його запросили до кабінету. Хоча й сам некромант хотів зазирнути до Діта та обговорити деякі деталі.

— Дякую, що прийшов, — без реверансів промовив ректор, опустившись у крісло. — Знаєш, навіщо я тебе покликав?

— Звичайно, друже, — хмикнув чоловік. — Думки, я, звичайно, ще не навчився читати, але тебе знаю, як облупленого.

— Цікаве ствердження, — похитав головою архімайстер, наповнивши два кубки мандрагоровою настоянкою. — Ми не бачилися років п'ять точно.

— А ти зовсім не змінився, такий самий сноб, — ​​не залишився у боржниках його старий знайомий. — Ну що ж, починай. Лай мене.

Діт лише позiхув і сів за стіл. Поманив пальцем свій кубок, зробив ковток і на мить піддався спогадам.

Перша зустріч із другим принцом королівства Хелдон відбулася несподівано. Тоді він, ще зовсім молодий чаклун, подався шукати кращого життя. Правління Горейна Евуда не влаштовувало зовсім. Дорогою чаклун заблукав та натрапив на руїни старого храму. I став свідком битви одного некроманта з старою немертю.

Діт Варанд збирався вже допомогти, але незнайомець з такою витонченістю знищив потвору, що залишалося лише аплодувати.

Пізніше незнайомець представився і запросив погостювати... до палацу. За короткий проміжок часу Діт із Ріхтаном знайшли спільні теми та інтереси. В імперію ж лорд Варанд повернувся лише через рік і нарешті зрозумів, чим хоче займатися. Для цього довелося принести клятву ненависному загарбнику, але справа того була варта.

— Так що там? — лорд фон Логар перехопив кубок і відпив з нього. Здригнувся: — Яка ж погань! Сподіваюся, що смак на жінок у тебе кращий, ніж на випивку.

— Не знаю, як у мене, а ось ти робиш щось не те, — перейшов до справи Діт Варанд. — Про що я тебе просив, Ріх?

— Щоб я привернув увагу однієї милої леді, — посміхнувся некромант. — І щось я не чую подяки. У мене це вдалося зробити. Та ще й як!

— Угу, прокляттям, — хмикнув ректор.

Він не розумів, як цей двадцятишестирічний чаклун примудряється зберегти у своїй поведінці стільки жартовості. А може, це архімайстра з'їдали заздрощі? Все ж таки різниця у віці між друзями була всього п'ять років

— Ну, так ти не уточнював, як мені варто привернути її увагу, — знизав плечима чоловік. — І не сказав, навіщо.

— До цього ми ще повернемося. Дякую, що погодився допомогти.

— Тобі я вірю, — кивнув Ріхтан, на мить став серйознішим. — І починаю здогадуватись. Та тільки не раджу мені нічого розповідати, друже. За мною тут таке стеження ведеться, що я вже не впевнений у тому, для яких цілей імперія запросила спеціаліста з Хелдона.

У відповідь Діт Варанд тільки похитав головою. Він про справжні причини тільки здогадувався. І збирався зробити все, щоб у імператора нічого не вийшло.

Ректору найкращої у світі академії набридло приховувати свої думки та сидіти за сімома замками. Тепер настала черга діяти.

***

Будинок сім'ї Атрікс.

Лорд Еріон Атрікс вкотре переглядав надісланий дочкою шлюбний контракт, але не міг у ньому знайти жодної зачіпки. Треба було щось робити. Чоловік не збирався віддавати Лорі без бою. Тільки не її. Тільки не після того, скільки горя приніс Червоний загарбник північним землям.

Відклавши убік контракт, він підсунув до себе два однакові запечатані конверти. Його сини, незважаючи на сварку, продовжували робити все однаково. Навіть листи підписали однаково та надіслали їх в один день.

Рука сама потяглася до листа Мунда.

“Дорогий батько!

Радий повідомити, що в академії мене все тішить. Навчання тут на найвищому рівні, я пізнаю науки та магію. Вона настільки багатогранна! Впевнений, Лорейн посміялася б над цими рядками, але це був би добрий сміх.

Єдине, мене дуже гнітить — розлука з Аніром. Все ж таки зв'язок, про який стільки років твердила наша матінка, існує. Без його близькості мої чари ослабли. Я не відчуваю колишньої сили у магії. Не знаю, чи варто йому писати. Та й чого починати листа?

Прошу в тебе поради, батьку. Ти завжди знав, як говорити. На жаль, я не успадкував цей дар.

Розкажи, як справи в тебе.

Буду з нетерпінням чекати листа.

Твій син, Мунд.”

Чоловік із зітханням відклав послання. Він не знав, що відповісти. Присвячувати всі справи на папері було страшно. Вона могла потрапити не в ті руки. Але й замовчувати важливі речі не можна.

Зібравшись із думками, лорд Атрікс сів писати відповідь. Спочатку порадив все ж таки зв'язатися з братом. Порадувався успіхам сина. А потім обережно повідомив про те, що Лорейн нині знаходиться у стосунках із лордом де Лавіндом. Стосунках, що підкріплені імператорським наказом.