Несподіване весілля - Ксана Рейлі

— Дивлюся, ти вражена, — почула біля себе голос Гордія.

— Це просто вау! — заворожено прошепотіла я і перевела погляд на нього.

Він був одягнений у стильний чорний костюм з шовковим комірцем та не менш стильні блискучі туфлі. Його волосся було охайно зачесане назад, що додавало йому серйозного вигляду. Я часто покліпала, щоб переконатися, чи справді це він переді мною такий красивий?

— Рукавички? — спитав він, кивнувши на мої руки.

— Такий образ, — швидко відповіла я.

— Гарно. Думаю, що фотографії вийдуть крутими.

— Завдяки автомобілю та гелікоптеру, — хмикнула я.

— Завдяки тобі, — ледь чутно сказав Гордій.

Він підморгнув мені, а я ж усміхнулася йому. Хлопець легко взяв мене за руку, і ми попрямували до автомобіля. Як виявилося, саме авто було нашим реквізитом, якщо можна так сказати. І хоч я не думала, що фотографуватися з Гордієм буде цікаво, мені все ж шалено сподобалося працювати з ним. Ми наче відчували одне одного і поводилися як справжні закохані. Подекуди він обіймав мене чи цілував у голову. Я не боялася стояти близько біля нього, та й його дотики не соромили мене. Навпаки, вони подобалися мені, допомагали розслабитися.

— Усе! Ну ж бо, останній кадр! — крикнув нам фотограф.

Я глянула на Гордія, що стояв навпроти, дивлячись на мене зверху вниз. Його погляд був таким теплим, ніжним та уважним, що я могла б повірити, що він справді закоханий. Гордій легко охопив моє обличчя своїми руками, а я ж поклала долоні на його груди. Потім трішки піднялася навшпиньки й торкнулася своїми губами до його губ. Це був легкий дотик всього лише для фото. Він нічого не означав. Принаймні не мав би означати.

— Супер! — закричав фотограф. — Готово!

Я неохоче відсторонилася від Гордія, а він чомусь не поспішав забирати руки з мого обличчя. Хлопець провів своїм пальцем по моїй щоці, а потім опустився до шиї. Від цього по моїй шкірі пробіглися мурахи, і я ледве стрималася, щоб не затремтіти.

— Про що ти думаєш? — тихо спитав він, продовжуючи водити пальцями по моїй шкірі.

Моє дихання чомусь стало важким, але мені не хотілося, щоб Гордій знав, як на мене діють його дотики.

— Про те, що мені б хотілося трохи політати на іншому реквізиті, — сказала я і відвела погляд у бік гелікоптера. — Я ніколи не була у вертольоті. Це, мабуть, цікаво. Ми можемо покататися на ньому?

— Не знаю, — відповів Гордій і знизав плечима. — Може, десь тут є пілот, бо ми все-таки на аеродромі.

— А я сподівалася, що ти вмієш керувати гелікоптером, — сказала я, мило усміхнувшись. — Тоді б точно закохалася в тебе.

Він тихо засміявся та раптом обійняв мене однією рукою, притискаючи до своїх грудей. Я розслабилася в його руках, бо стало так приємно від його уваги.

— Отже, мені треба навчитися робити це, — сказав хлопець.

— Ти б хотів, щоб я закохалася у тебе?

Я уважно подивилася на нього знизу вверх, не приховуючи своєї широкої усмішки.

— Будь-який хлопець хотів би, щоб така дівчина закохалася в нього, — тихо мовив Гордій, не відриваючи від мене свого погляду. — Твій колишній — повний ідіот. Я не уявляю, як можна зрадити тобі, Поліно.

— А як мені зробити так, щоб ти закохався в мене? — спитала я, вдивляючись у його очі.

Гордій деякий час уважно спостерігав за мною, а потім видихнув і похитав головою.

— Може, не треба? — прошепотів хлопець. — Ця гра й так занадто далеко зайшла. У нас фіктивний шлюб з договором на шість місяців.

— Фіктивний шлюб, — повторила я і вибралася з його обіймів. — Ти хочеш, щоб я закохалася в тебе, а сам не збираєшся закохуватися в мене. Плануєш розбити мені серце?

— Краще й ти не закохуйся, Поліно.

Гордій востаннє глянув у мій бік, а тоді швидко попрямував до свого шатра, наче тікав від мене. Я чомусь відчула дурні сльози на очах та обійняла себе руками. Мене б не мало це образити, але його слова все ж зачепили. Мабуть, десь у глибині душі я справді хотіла, щоб він закохався у мене, і це починало лякати.