Не рідні - Ольга Джокер

*** 
 
Аня запрошує мене до себе в гості на обід. 
 
У неї велика і дружна сім'я. Мати домогосподарка, батько - відомий в місті юрист. Ще у Ані є молодший брат і сестра на три роки старша. Щоправда, вона живе окремо. 
 
- Миємо руки, дівчатка! - командує Жанна Леонідівна. - Я приготувала таку смачну запіканку, м-м. Пальчики оближеш! 
 
Вона завзято підморгує мені і злегка підштовхує в бік ванної кімнати. Серед людей я відчуваю себе живою, ніби всередині мене не до кінця атрофувалися емоції і почуття. По тілу розходиться приємне тепло, коли мати Ані дбайливо підводить мене до умивальника, вручає рушник і включає теплу воду... 
 
Сівши за стіл, беру в руки столові прибори. Жанна Леонідівна дістає з холодильника пляшку вина і, помітивши в моїх очах тривогу, повідомляє, що наллє лише трохи. Для смаку. Сперечатися з нею немає ніякого бажання, тому я погоджуюся. Зрештою, мене і справді ніхто не змушує багато пити. Можна лише пригубити. 
 
 - Пробач, що лізу тобі в душу, - вимовляє Аня за столом. - Що ти вирішила? Повернешся в село або погодишся на пропозицію Самсонова? 
 
Я кидаю погляд на Жанну Леонідівну. Вона уважно на мене дивиться і мовчить. Напевно, в курсі розмови з Кирилом, тому можна сміливо розповідати в її присутності. 
 
 - Повернуся в село. Я не зможу жити під одним дахом з людиною, який ненавиділа мою матір. 
 
Після того, як пішов Самсонов, мене ще довго трусило від злості і ненависті до нього. Він розмовляв зі мною як з тупим недолітком! Піднявшись до себе в кімнату, я заштовхувала речі в чемодан стоячи на колінах і плакала. А ще весь час прокручувала в голові той фатальний день. Що було б, якби Самсонов запросив батька до себе на свято годиною пізніше? Що було б, якби мама відмовилася їхати до нього? Що було б, якби, якби... Можна скільки завгодно гадати, але чи є від цього користь? Можливо, водій потужного позашляховика не вискочив би на зустрічну і не зіткнувся б з машиною, де на пасажирському сидінні сиділа моя мама. 
 
 - Оу, Кирило теж переїде в будинок свого батька? - запитує зацікавлено Аня. 
 
 - Сказав, що буде навідуватися. У нього часті відрядження. 
 
 - Подейкують, він десь в спецслужбах працює, - пошепки вимовляє Жанна Леонідівна і, помітивши мій здивований погляд, пояснює: - Це мені Семен розповів. По секрету. Люблю чоловіків у формі! 
 
Вона встає з-за столу і підходить до духовки. Дістає звідти пироги з маком та вишнею, які ароматно пахнуть.
 
Цікаво, чому при багатому батькові Кирило вирішив вибрати таку професію? Втім, до мене це не має ніякого відношення. Вибрав і вибрав. Це хоча б пояснює його грубий командний тон і відсутність такту. 
 
 - Даремно ти так категорично налаштована, Віт, - вимовляє задумливо Аня. - Кирило пообіцяв своєму батькові оплатити твоє навчання в вузі, тримає слово, хоча міг би й не робити цього. Буде нерозумно відмовлятися від подібної пропозиції. Сама ти не потягнеш... В курсі, скільки охочих вступити в кращий медвуз міста? 
 
- Дівчинко моя, послухай дорослу досвідчену жінку, - переконує Жанна Леонідівна, ласкаво торкаючись мого плеча. - Поки дають - бери, б'ють - тікай. Ти молода, розумна, пропадеш в своєму селищі. А в Києві такі перспективи відкриються... Ого-го! 
 
Від думки, що доведеться повернутися на батьківщину і працювати там санітаркою, кидає в жар. Я мріяла про вступ до медичного університету і ретельно до цього готувалася. Мама теж шалено цього хотіла. Свого часу вона закінчила лише медучилище і далі вчитися не пішла - завагітніла мною, а потім не до цього було. 
 
Зрештою, що мені варто погодитися на допомогу Кирила і зрідка терпіти його присутність? Адже це не складно... Напевно. 
 
Залишок дня ми з Анею проводимо на задньому дворі її будинку, плаваючи в басейні і валяючись на шезлонгах. Мені так легко і спокійно і зовсім не хочеться повертатися в порожній будинок, де ще недавно було гамірно і людно. Подумую навіть запросити подругу на ночівлю, але потім корю себе. Не маленька, впораюся. Заварю собі м'ятний чай, загорнуся в теплу ковдру і обов'язково засну. 
 
Коли на вулиці темніє, я прощаюсь з подругою і її сім'єю. Жанна Леонідівна вручає мені контейнер з їжею і запрошує зазирнути завтра. 
 
Повернувшись до будинку через чорний хід, закриваюся на всі замки і піднімаюся на другий поверх. Внизу залишаю світло включеним. Про всяк випадок, щоб відлякати бандитів або злодіїв. У будинку встановлена ​​сигналізація, але навіть вона не рятує від страху і самотності. 
 
Прийнявши душ і обмотавши тіло м'яким білосніжним рушником, я забираюся на ліжко і вмикаю телевізор. Гортаючи канали, натикаюся на сцену, де мати обіймає доньку перед весіллям і дає їй життєві настанови. У цей момент мене прориває. Моя мама ніколи не побачить, як я виходжу заміж. Ніколи не скаже мені доброго слова. Я приглушую звук, утикаюся лицем в подушку і не те що плачу - вию від безсилля. Як шкода, що я нічого не можу змінити. Зовсім нічого! 
 
Піднявшись з ліжка, впевненою ходою йду в бік маминої спальні. Відкриваю шафу, доверху набиту одягом, знаходжу там білу футболку і, знявши з себе рушник, надягаю її. Пахне кондиціонером для білизни і маминими парфумами. Солодкуватими, квітковими. Футболка коротка, ледве прикриває сідниці, але так як в будинку я одна, не хвилююся з цього приводу. 
 
Виходжу зі спальні мами і прямую до себе. Після випитого чаю сильно хочеться спати. От би закрити очі і тут же заснути. Фантастика, звичайно, але все ж... 
 
Гучні кроки за спиною змушують мене підстрибнути від несподіванки! Обертаюся і бачу в кінці коридору, де знаходиться кабінет Володимира Степановича, високий чоловічий силует. Я розумію, що, крім мене і Кирила, бути тут нікого не може, але чомусь істерично питаю: 
 
 - Хто тут?! 
 
В коридорі тут же спалахує світло. Я мружився і тягну вниз коротку футболку, намагаючись прикрити повністю оголені ноги. 
 
 - Це я, мала, - вимовляє глибоким голосом Самсонов. - Злякалася? 
 
Я відкриваю очі, звикаючи до надто яскравого світла. Дивлюся, як Кирило, сунувши руки в кишені камуфляжу, направляється до мене. Розслаблена хода і глузлива посмішка на губах, яку він навіть не намагається приховати. Бісить! Від чого так тащаться всі жінки? І навіть мама Аньки! Ось Ваню Соколова із мого селища можна назвати красивим: густі світлі кучері, довгі, по-дівочому вигнуті вії і ідеальні риси обличчя. А цей... короткостріжене темне волосся, широкі брови, напевно не одноразово перебитий ніс з горбинкою і масивна щелепа. При цьому від нього виходить така неприємна енергетика, що хочеться забитися в куточок і тихо скиглити, поки він не піде. 
 
 - Не злякалася, - відповідаю Кирилу, піднявши підборіддя. - Просто не чекала, що ти приїдеш так пізно. 
 
 - Сам не очікував. Потрібно терміново передати юристу деякі папери. Завтра я їду у відрядження. 
 
Кирило зупиняється за півметра від мене і безсоромно розглядає з голови і до ніг, через що щоки стають яскраво-червоними, а температура тіла підвищується на декілька градусів.