Тепер твоя. Книга перша - Єва Басіста
Прокидаюся від гучного калатання смартфона. Ледве розплющую очі, які одразу хочеться зімкнути. Сонячне світло кинджалами ріже зіниці.
Я кривлюся. Терплю цю неприємну коротку мить, а коли вона минає, то нарешті тягнуся до телефону. На екрані миготить "Олександр Липовський".
Застигаю. Тільки зараз доходить, що було вночі, де зараз знаходжуся, а також, що вже восьма година ранку.
- Алло, - тихо та хрипло проказую в слухавку.
- Розбудив? - питає чоловік, який нещодавно змушував мене стогнати в його стальних обіймах.
- Так, - не брешу, і згадую божевілля.
- Ти не забула, що маєш піти до лікаря?
- Ні, пам'ятаю про це, - відповідаю.
***
Я відхожу від оргазму. Перші хвилини плювати на все, адже покрите потом тіло трусить від задоволення, а голова абсолютно не працює.
Але коли дихання вирівнюється, та повертається здоровий глузд, то мене мов обдає током.
Усе було без контрацепції! Він нормальний! Ще наслідків у вигляді дітей не вистачає!
Різко встаю та обертаюся до Липовського, який безтурботно лежить на ліжку та дрімає. Помічаю, які довгі у нього вії, а також чорні, мов смола.
- Адо, що таке? - бурмоче він та навіть не відкриває очі.
- А ти ніби не розумієш? - злюся та закладаю за вуха пасма, що, мабуть, нині стирчать у різні сторони.
- Завтра підеш до лікаря… Хоча раніше варто було розв'язати питання контрацепції. Забув.
Його спокійність вражає. Абсолютно не турбується! Хіба так можна!
- Забув! - скрикую. - Ти серйозно?
Він відкриває очі. Його погляд важкий, мов кам’яна гора. Моментально здавлює моє горло, але не до кінця, бо вистачає сили на наступні слова:
- Тобі для пам'яті треба пропити якісь таблетки, бо все забуваєш!
- Не психуй, - урівноваженим голосом відповідає. - Нічого поганого не сталося.
- Можна було взяти презерватив! – відвертаюся, сідаю на ліжко та складаю руки на грудях. Розумію, що халепи не має статися. Він же дійсно не кінчив у мене, а також тільки вранці припинилися місячні, а до овуляції ще дуже далеко. Вона у неосяжній далечині. Утім інколи навіть пів краплі вистачає, аби потім побачити дві смужки!
- Не злися, - повільно проводить рукою по спині, викликаючи мурашки. - Нічого не буде. Краще лягай та засинай. Не варто панікувати.
- Тобі легко казати! - пирхаю.
- Не роби з калабані океан. Усі проблеми можна вирішити…
- Відчепися! – відповідаю.
- Ще скажи, що образилася?
- Так! – гучно мовлю.
- Швидко лягай та припиняй показувати свій характер, - підвищує тон голосу. - Ще декілька подібних слів, та я перестану бути добрим!
Та чую, що він починає злитися, а тому падаю назад на ліжко, і Липовський рукою одразу пригортає до себе. Відчуваю його гаряче, мов вогонь, та міцне тіло.
***
- Чудово. Внизу тебе чекає авто.
- Я могла замовити таксі.
- Ти забула, що тепер під наглядом? - запитує. - Адо, я не забуваю важливі речі.
- Не забула, але…
- Жодних але, - суворо уриває.
- Вибач.
Наступає тиша у нашому обрубаному діалозі. Він мовчить, і я прикушую язика. Більше у нас немає спільних тем. Хоча Олександр, на мій подив, питає:
- Ти як себе почуваєш?
Якось не знаходяться слова, щоб відповісти. Зависаю, мов якийсь старий китайський смартфон.
- Адо, ти мене чуєш?
- Так. Я нормально. А навіщо питаєш?
- Маю на то право.
Знову тиша. У нас просто геніальні діалоги. Цього разу я порушую безмов'я:
- Тебе сьогодні чекати?
- Не знаю, - твердо каже. - Після лікаря одразу напиши мені.
- Добре, - відповідаю, та Липовський кидає слухавку.
Я бухаюся на подушку. Тільки у романах про кохання ранки після шаленої ночі романтичні та наповненні теплом, а не сухою розмовою, де слова нагадують гострі та холодні бурульки, а до всього ще треба йти до лікарні.
Нема тобі обіймів, поцілунків та подібного. Хоча знаходжу від кого таке просити… Усе без почуттів, але не хочеться зовсім почуватися секс-іграшкою.
Звісно запитав, як я, але це не рахується. А якщо брати до уваги тон голосу, то взагалі.
Але нема коли бідкатися. Треба швидко прийняти душ та збиратися до поліклініки.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно