Бунтівник та аристократка - Крістіна Логоша

Вона різко вихопила останнє печиво і кинула в урну. Ів тріумфувала, поки не повернулася до Крістофа. Тут же урочиста посмішка зійшла з її обличчя.

- Ти ж не думала, що все так просто, - Крістоф тримав у руці печиво, яке вона щойно обманом викрала.

- Так, щоб тебе!

— Спочатку умовляння, — задоволенно промовив бунтівник.

                                                                 ***

Відступати не було куди. Я не хотіла, щоб Крістоф їв це печиво. Зараз я чітко розуміла, що ідея була жахливою. Не можна так з ним чинити. А усвідомлення, що крім нього можуть постраждати ще й сторонні люди, надало мені впевненості.

 — Гаразд, я не шахраюватиму.

 Я знову підійшла до Крістофа. Всередині миттєво розлилося легке хвилююче тремтіння. Поклала руки на його плечі, трохи задерши голову, і ніби розчинилася в темряві його очей. Його густі вії, пухкі губи і лагідний погляд примушували серце з шаленою швидкістю переганяти кров по венах.

Чоловік акуратно торкнувся мого обличчя, огортаючи шкіру теплом долоні. Його губи обережно торкнулися моїх. Усередині все завмерло, ухнувши вниз, і розлилося жаром, наче розкрилася гаряча спіраль. Крістоф повільно пив мене, ніжно пробуючи мої губи на смак і вдихаючи моє дихання, він насолоджувався миттю, не заплющуючи очей. У мене закружляла голова, я обняла його шию, боячись впасти від солодкої знемоги, що заполонила всю мою душу. Крістоф більше не стримувався. Його поцілунок став глибшим і пристраснішим, він ніби просочувався в мене, наповнював собою порожнечі в серці, не залишаючи між нами і дюйми вільної відстані. Ми ніби стали одним цілим і цілувалися жарко та жадібно.

Я не відчула, як халат сповз із моїх плечей, я впивалася його поцілунками, що пестили мою шию і плечі, і я вже хотіла його так, як ніколи в житті не хотіла нікого. Це була неймовірна спокуса, і вже майже ніщо не могло змусити мене зупинитися. Я облизнула пересохлі від внутрішнього жару губи і відчула, як наливалося бажанням тіло Крістофа, як його ніжність і ласка ставали сміливішими і чуттєвішими, як мурашки металися по тілу, розбігаючись від доторків його рук. І лише на мить заплющивши очі, я мало не впала в його руки, не в силах утриматися на ногах. І лише похитнувшись, я невпевнено і неохоче благала:

— Зупинись…

Крістоф не відразу, але завмер. Я виплуталася з його обіймів, зніяковіло запахнула халат, що вже зовсім нічого не приховував, і, не підводячи очей, вийшла з кухні.

До біса прокляте печиво, нехай робить з ним що хоче…