Смерть моя, життя моє - Ерато Нуар

А потім подався вперед, миттю опинився на ліжку, укладаючись між моїми ногами.

Я напружилася, майже мимоволі уперлася в його плечі. Спробувала стиснути коліна, але він був такий сильний!

– Якби ти мене слухалася, я почекав би скільки потрібно.

– Як я могла припустити, що на твоєму власному даху хтось посмітиме лізти до твоєї дружини?! Хіба ти не казав, що я більше не побачу їх? – горло вже не витримувало такого тону, боліло, голос став хрипким. Ніколи в житті я його не напружувала!

– Ти маєш зрозуміти, Іві, – тихо промовив Еллінге. Торкнувся пальцями волосся, наближаючи губи до моїх. – Поки шлюб не консумований, дракони чують твою Іньє. Вперше за багато років з'явилася жінка, в якій сила Прада така велика, що пробуджує давні глибокі інстинкти, змушуючи змагатися, кидати виклик наперекір ієрархії. Не я – тебе зробить своєю будь-якій драхх, що зустрінеться на твоєму шляху.

– А... потім?

– А потім наша сила зіллється, і вони більше не зможуть на неї претендувати. Вона їм не відповість.

– Яка різниця, хто з вас мене вб'є?! Чому, чому я берегла честь, краще б віддалася першій зустрічній людині!

– Тоді ти занапастила б свою силу, – здається, я перегнула ціпок і Сольгард ледве стримався. У голосі задзвенів метал. – І вона помстилася б тобі, рано чи пізно позбавивши життя набагато страшнішим способом!

Тобто я в будь-якому разі приречена.

– Прада – власниця. Вона не вибачає обману.

Сольгард різко розсунув мої ноги, притискаючи всім тілом до ліжка. І сильним, але водночас м'яким рухом проник кудись глибоко...

Біль разом із несподіваним, незнайомим задоволенням сплелась зі страхом, усвідомленням, що це кінець.

– Вона вбиває! – по щоках покотилися сльози. Еллінге торкнувся їх губами, наче намагаючись заспокоїти.

А потім звідкись прихлинула хвиля ненависті. Віддалася спазмом болю в животі та спалахом перед очима. Весільне кільце стиснуло палець.

Ненавиджу! Хай Хаос поглинув би їх!

Сольгард різко смикнувся, глянув на свою руку. Ледь підвівся, звільнивши мене від своєї ваги.

Наче в тумані я побачила, як його каблучка наповнюється темрявою, стискає палець. Схопившись, він здер її. У погляді, піднятому на мене, спалахнула така лють, що я підібгала ноги, забилася в найдальший кут ліжка. Машинально вхопила покривало, прикриваючись.

Каблучка чоловіка полетіла в підлогу, відчинилося вогненним провалом, усередині якого клубилася крижана темрява, що викручувала душу. Я не могла на неї дивитися, і відвести погляд теж не могла, тільки затиснула рота долонею, намагаючись збагнути, що відбувається.

Сольгард підняв перекошений погляд.

– Ти... – загарчав, я машинально заслонилася долонями, нічого не розуміючи.

Здавалося, він зараз накинеться на мене. Але з провалу пролунало дике виття, студячи душу. Сольгард різко розвернувся, щоб майже зіткнутися із чудовиськом, яке кинулося на нього з провалу.

Воно було жахливим, потворна морда і злісний погляд не залишали навіть найменшої надії, що все може закінчитися мирно. Щось, що прийшло з давніх страшних легенд, матеріалізувалося і на мить завмерло на задніх лапах, розкривши зубасту пащу. А потім заревіло і кинулося на Сольгарда.

Повалило на підлогу, встромилося зубами в оголену шию. Кулак чоловіка безуспішно намагався проникнути в пащу, розтиснути хватку.

Моє власне кільце горіло, випікало мій палець, я спробувала його зірвати, але натомість звалилася кудись у пітьму.