Новорічні (не)щасливці - Емілія Дзвінко
Макс
Сніданок з журналісткою проходить продуктивно. Дівчина не одразу, але погоджується здати людину, яка замовила матеріал про мене. Обраний спосіб переконанння був не найніжніший, бо я одразу дав зрозуміти, що можу створити добрячі проблеми журналістці, адже у статті не все відповідає дійсності і багато перекручених фактів про мене. А за такі речі можна притягти до відповідальності не лише автора матеріалу, а й редакцію, що дозволила його публікацію.
Мілана — замовниця статті. Я мав би здогадатися, що це її рук справа, адже Міла сама ніколи б не наважилася на такий крок. Задля помсти мені ображені колишні вирішили попрацювати в парі. Я підозрюю, що ідею з провокативним матеріалом вигадала Мілана і переконала Мілу, щоб та публічно поображалася на мене в медіа. А та й погодилася. Навіщо? Адже між нами ніколи не було шалених почуттів, то для чого псувати стосунки, які могли б лишитися якщо не дружніми, то хоча б нейтральними. А зараз я не можу заплющити на цей вчинок очі. Міла надто підло вчинила щодо мене. Розібратися з дівчиною — легко. Один дзвінок і вона не попадає на нью-йоркський тиждень моди, бо головний дизайнер бренду, з яким вона зараз активно працює мій хороший знайомий. Гадаю, що це заслужене покарання за завдані мені і моїй сім’ї проблеми. З Міланою діятиму жорсткіше. Її б'юті-бізнес, який вона встигла собі сколотити за роки шлюбу з моїм братом, тепер чекає випробування на стресостійкість і законослухняність. Нехай викручується як може, або платить шалені відкупні чиновникам. Я їй організую солодке життя, що мало не покажеться. Нехай, це стане для неї уроком на майбутнє. Я дивуюся як брат погодився залишити їй бізнес, знаючи, що вона його зрадила. Ця жінка не заслуговує на хороше ставлення і ситуація зі статтею ще раз підтверджує чому саме.
Ближче до обіду дзвоню Кирилу. Брат мав би вже виспатися після своєї алковечірки на одну особу, а якщо ні, то якраз розбуджу його нехай приводить себе в порядок, не має чого жувати соплі. Кирило відповідає, хоча й не з першого разу. Далі я коротко переповідаю історію з дідом і брат обіцяє приїхати одразу як "зробить з себе людину" після вчорашнього.
Я вирішую їхати в лікарню не чекаючи Кирила, бо потім ще на зустріч з Наті. Стан діда нормальний, але він на мене сильно ображений, тож поспілкувалися ми м’яко кажучи не добре. Я лише мовчки вислухав його обурення і щоб не дратувати його навіть не захищався і не наводив аргументи на свою користь. Нехай виздоровдює, зараз йому зайві негативні емоції ні до чого.
Через затори на дорозі на зустріч з Наті трішки запізнююся. Заходжу в ресторан, розглядаюся по сторонах і застигаю на місці. Мене ніби холодною водою облили, а потім зробили це ще раз і ще ... Бридке відчуття. Наті обіймається зі Стасом. Дівчина не бачить мене, бо стоїть спиною до мене, але мій однокласник виглядає як задоволений котяра. Ось і маєш тобі наочну відповідь на питання про стосунки зі Стасом. Вони разом … А я придурок подумав, що Наті покликала мене поговорити про "нас". А вона напевне зараз скаже, що в неї зі Стасом стосунки і накинеться на мене через статтю де зачепили її репутацію. Переборюю в собі бажання піти, щоб не виглядати слабкодухим і підходжу до них. Стас вітається зі мною. Наті дивиться розгублено. Певне не очікувала, що я побачу їх раніше, ніж потрібно. Але як би боляче не було. Добре, що це сталося і я не встиг понавидумувати собі того, чого не має.
Стас награно ввічливо прощається і йде геть. Я ж вирішую добути до кінця і послухати, що мені скаже Наті. Головне не видати себе, щоб вона не побачила що мені важко. Наті заходить з кінця. Запитує про діда. Здогадуюся, що подружка їй розповіла більшість деталей, тож коротко відповідаю на все, що вона запитує. Далі зависає наелектнизвоана тиша, здається, скажеш зайве слово і все полетить шкереберть. Я не хочу чути пояснень Наті, тож одразу обрізаю її спробу зізнання на півслові. Даю зрозуміти, що я вкурсі і не треба деталей. Але Наті продовжує говорити своє, вони злиться, але йде до кінця і те, що я чую від неї мене спочатку дезорієнтує. Я не вірю своїм вухам, невже я все правильно зрозумів. А потім я тішуся як закоханий сопляк, бо мені таки не здалося. Наті і справді думала про стосунки зі мною. Значить вона точно щось до мене відчуває. Я не хочу опустити свій шанс, тож одразу пропоную Наті серйозні стосунки. Так, зі мною непросто, але я хочу спробувати. Відчуваю, що Наті саме та дівчина. Дівчина, для якої хочеться ставати кращим, для якої готовий кинути під ноги цілий світ і навіть трохи більше. Наті ошелешена моєю пропозицією. Вагається і не знає, що відповісти. Я чекаю і не тисну на неї. Хоча самого розпирає від нетерпіння почути відповідь. Якщо відверто, то я й сам не очікував, що сьогодні таке запропоную Наті. Але не шкодую про свій вчинок. Нам давно потрібно було поговорити про статус наших стосунків, але я вперто заперечував свої почуття, а коли прозрів, то ледь сам усе не зіпсував.
— Я не знаю, що відповісти ...
По очах бачу, що дівчина вагається. І просто не можу дати її зробити крок назад. Ми і так тупцюємо на одному місці надто довго.
— Наті, поглянь на мене, — прошу дівчину, підсуваюся ближче до неї і беру за руку. Холодні, красиві пальчики здригнулися від тепла моєї долоні, але не вивільнилися з неї і то вже добрий знак. — Я знаю, що в тебе достатньо причин, щоб вагатися і не довіряти мені. Візьмімо хоча б сьогоднішню зустріч. Так, я майже все зіпсував, але як аргумент на своє виправдання скажу, що якщо ти закоханий, то ревнощі інколи затьмарюють розум.
— А ти закоханий? — запитує Наті трішки присоромлено. Мене це тішить, бо я знаю, що вона хоче почути.
— А хіба не видно?
— Я не вмію зчитувати закоханість з обличчя, тож не знаю ... — мило злиться дівчина, бо не отримує бажаної відповіді від мене. Здається годі тягнути і треба таки сказати Наті найголовніше.
— Так, я закоханий в одну дуже розумну, красиву, незвичайну і трохи вередливу дівчину, котра, сподіваюся погодиться стати моєю. Хоча в неї й варіантів не має, бо прямо зараз я тримаю її за руку і вже нікуди не відпущу від себе.
