Наречена для боса - Астра Вєєр

- Коли ж вона з ним переспати встигла?

- Ось же погань! За що їй? За що?

І це так ще, квіточки, в спину лунає.

Помолитися, чи що?

- Не бачу радості від підвищення? - сліпуче посміхаючись в зал, говорить мені бос не в мікрофон, а напівшепотом.

Я заглядаю в його темні очі, пронизуючі мене жорстко, наскрізь. Серце стукає як ніколи часто-часто. Роблю спробу видавити хоч слово. У залі стоїть шум з обурених.

Мене тепер багато ненавидять. Вважають вискочкою. І я нічим не доведу, що отримала посаду не через ліжко. Традиції компанії зберігалися десятки років правління діда. На мені вони дали збій.

І поруч зі мною височіє на цілу голову розплата за ранок і зухвала насмішка в тому, що вдача мені посміхнеться. О так, вона посміхнулася - звіриним оскалом.

Останнє на що дивлюся - його губи, вони мене ваблять, просять, погрожують, дратують. Не чую ні слова, додумуючи сама і... просто падаю без почуттів... прямо в ноги свого, вже (НЕ!) чоловіка мрії.