Флеш Рояль - Тала Тоцка

Зате війнуло іншим диханням, рваним, переривчастим, яке зрадницька пам'ять витягла із закутків нещодавніх спогадів. Її обхопило задушливою хвилею, яка не мала ніякого відношення до цього стороннього хлопця, що чомусь намагався сильніше притиснути її до себе.

— Пусти, — вона з силою відштовхнула Влада, він оторопіло розтиснув пальці і відсахнувся. — Нічого не треба. Все, Влад. Справді, все.

Як просто. З тих, інших рук не те що вирватися, там навіть поворухнутись не можливо. Так що ж з нею таке, звідки вони накочуються, ці небезпечні спогади, від яких в грудях стає тісно й гаряче, в вухах шумить, а ноги взагалі не тримають? І звідки тут взявся Домін, який тривожно вдивляється їй в обличчя? Ясно, що глюк, але цей його запах... Може, вона вже сама ним просочилася?

— Діна, що йому було потрібно від тебе?

— Макс? — Дінка відчула міцні долоні на талії і схопилася за його руки, щоб не впасти. — Ти звідки взявся?

— Приїхав за тобою, чому це тебе так дивує?

— Звідки ти знаєш, коли у мене закінчуються пари?

— Діна, — знову незадоволений і глузливий тон, — я ходив до школи, мене там вчили читати. У холі висить розклад, все написано дуже доступно навіть для мене.

Машка поруч розсміялася. Ну звичайно, вчора він привіз Дінку в університет, а коли вона втекла в аудиторію, зайшов в хол і подивився розклад, нічого особливого. Схоже, у неї геть вийшла з ладу міркувальна система, і як, скажіть на милість, тепер писати курсову?

Машка сміялася, запах Доміна кружляв голову. Нестерпно хотілося обійняти його, але вона не могла зважитись. Те, що було так просто і легко з іншими, з Максимом вона навіть в думках не припускала. Занадто дивні, ні на що не схожі, якісь односторонні між ними складалися стосунки. Поруч з ним Дінку ніби сковувало по руках і ногах. Уїдливий дехто, сидячи і бовтаючи ногами на відшибі свідомості, вірно підмітив, що для всіх, без сумніву, було б краще, якби їй скувало язика.

Вона притулилась чолом, ледь торкаючись його грудей, і закрила очі, а сама вчепилася в ремінь від джинсів Доміна. Вийшло може і двозначно, але все ж краще, ніж за шию. Слід вирівняти дихання і почекати, поки ноги знову будуть в змозі хоч якось її тримати.

— Дівчинко моя, ти хочеш зняти з мене штани на очах у своїх однокурсників? Ти не думаєш, що це їх злегка шокує? Я, звичайно, не проти, але пропоную знайти більш зручне місце, — пролунав неголосний смішок над її лобом. А вона тільки-тільки почала приходити в себе, і знову це «дівчинка моя», що ж це робиться? Дінка часто-часто задихала, і її плечі затиснула та сама залізніа хватка. Тон став жорсткішим і серйознішим, — Діна, ти ще зовсім слабка, навіщо ти приїхала на лекції?

Її струснули, пальці Макса схопили підборіддя і підняли обличчя вгору. Тепер Діна дивилася прямо в примружені очі Доміна.

 «Макс, поїхали до тебе» ... Вона що, справді це сказала? Дінка з жаху притиснула долоню до губ, очі Доміна звузилися ще сильніше.

— Діно, не мовчи. Поїдемо в лікарню, у тебе був сильний психічний шок, він сам не пройде, я консультувався у лікаря. Це мати Тимура, поїхали, вона зараз на роботі.

Дякувати Богові, вона не сказала цього вголос! Дінка полегшено видихнула і обхопила руками пальці Доміна, який тримав її підборіддя. В голові потихеньку прояснялося, груди відпустило, стало легше дихати, та й ноги перестали вести себе по-свинячому. «При чому тут шок, Макс, я не можу себе контролювати, коли ти так близько». А з іншого боку, може це й справді всього лише наслідки шоку?

— Макс, все в порядку, мені вже краще. Сьогодні просто дуже душно. Я не можу поїхати в лікарню, у мене курсова не написана. Мені потрібно в бібліотеку, до речі, познайомся, це Маша, моя подруга. Маш, це Максим.

День справді був задушливим і не по-весняному спекотним. Дивна в цьому році весна. По всьому дивна, і по погоді, і по життю взагалі. Вони ще трохи посперечались з Доміним, він наполягав на відвідуванні лікаря, а Дінка запевняла, що прекрасно себе почуває. Нарешті, переможений Горець здався і навіть зголосився їх відвезти.