Бунтівник та аристократка - Крістіна Логоша

Це не на добро! Ханс щось знав, але не хотів про це зараз говорити. Може, щось із королевою? Чи ми здали оборону і маємо бігти далі? Або щось ще…

З-за дверей долинав бездарний спів Маріси:

«Блінки, Блінки.

Найкраще у світі кенгуря!

Блінки, Блінки

Радіє мама та дитя!

Блінки, Блінки»…

— Марісо, будь ласка, тільки не співай!

Включила кран із гарячою водою, сподіваючись, що шум заглушить спів змії. Крутий окріп наповнив ванну, покривши дзеркало паром. Провела рукою по склу, розглядаючи своє відображення: чорне волосся до попереку, бліде обличчя, сині блискучі очі, акуратний ніс і виразні губи. Погляд опустився трохи нижче шиї. Туди, де за кілька сантиметрів від серця знаходиться один зі шрамів. Проводжу рукою потворним слідом.

— Ти довго там будеш? Я вже змерзла, — каже за дверима Маріса.

Роблю глибокий вдих і відчиняю двері.

- Дякую, - Маріса обвила мою ногу, знову перетворюючись на татуювання, зупинилася на правому стегні. — До речі, я теж люблю купатися. Ти егоїстка, Ів! Як можна позбавляти радощів таку красу, як я?!

— І не кажи, Марісо. Як я могла?