Тінь,що стала світлом - Night mystery

Наступного дня Олена прийшла до школи з вологим волоссям.

 Вона явно не встигла його висушити, і кінчики все ще були мокрі. Але вигляд у неї був звичайний, ніби нічого не сталося.

Артем спостерігав за нею з-за своєї парти, відчуваючи якесь дивне роздратування. Учора вона повинна була змерзнути. 

Повинна була хоч трохи показати слабкість. Але ні.

Коли Олена проходила повз, він виставив ногу. Це був автоматичний жест, навіть не продуманий. 

Її рюкзак був важким, і коли вона перечепилася, він потягнув її вниз.

Клац.

Глухий звук її падіння обпік Артема, хоча він ще секунду тому хотів цього.

У класі всі притихли.

Олена підвелася мовчки. Вона не сказала нічого, не подивилася на нього, не виявила злості чи образи. Просто зібрала свої книги й пішла на своє місце.

Артем очікував хоч якоїсь реакції. Але її не було.

І чомусь від цього ставало нестерпно не по собі.

---

Після уроків він знову стояв біля входу, куривши. Дощ ще не скінчився, але тепер ішов дрібний, холодний, майже невидимий.

Олена вийшла з будівлі, загорнувшись у тонку куртку.

Артем навіть не усвідомив, коли саме рушив за нею.

— Гей, — він наздогнав її біля паркану.

Вона зупинилася, але не обернулася.

— Що тобі треба?

Йому й самому було важко відповісти.

— Ти ж розумієш, що можеш просто поскаржитися на мене?

Олена зітхнула.

— І що зміниться?

Він не знав, що сказати.

— Ти ж не дурень, Артеме, — вона подивилася на нього, і в її очах не було ні злості, ні страху. Лише втома. — Ти просто граєш у гру, в якій сам не розумієш правил.

Вона пішла.

Артем залишився стояти, стискаючи в пальцях недопалену сигарету.

І раптом усередині все перевернулося.

Вперше в житті він відчув, що гра більше не приносить йому задоволення.