Смерть моя, життя моє - Ерато Нуар

Тіниста прохолода, волога, дзюрчання та рибки у прозорій воді. Диванчики в затишних куточках, крісла біля вікон – треба буде попросити книгу, чи що? Хоч читанням день скоротати.

В одному місці висів гамак – я наблизилась, торкнулася його, розмірковуючи, чи поширюється на нього заборона.

– Радий, що знайшов тебе, люба!

Здригнувшись, я обернулася.

– Сгере? – здивувалася. Еллінге же сказав, що...

Я промовчала, раптом зрозумівши, що це може означати. Фіолетовий ослухався батька, прийшов до мене... навіщо?

Відповідь напрошувалась сама собою.

Зніяковівши, я спробувала відвернутися:

– Не думаю, що це... пристойно. Я тепер дружина вашого... батька.

– Ні, люба, поки ні, – наблизився він, пожираючи мене палаючими очима.

– Не розумію, – пробурмотіла я.

– Знаєш, чому він не дозволив тобі виходити нікуди? Ні з ким бачитись?

– Ви... ризикуєте, пробравшись сюди?

– Дуже. Але заради тебе я готовий багато на що. Ваш шлюб не консумований, і за законами драххів...

Мої щоки запалали, я знову відвернулася, боячись думати про те, що мені пропонує цей драхх.

Та він не відпустив. Утримав, м'яко притискаючи мене до себе. Я відчула дотик губ до волосся, щоки.

– За законами драххів, – шепіт, що огортав, струмував прямо мені у вухо, викликаючи хвилю мурашок від щоки до шиї, плечей, – той, хто консумує шлюб, має право заперечити навіть союз, скріплений Прадою.

– Не розумію, – пробурмотіла я, спробувавши вивільнитися з жарких обіймів молодого чоловіка, що надто розпалився.

– Не відштовхуй мене, люба. Адже я тобі сподобався...

Він заглянув у вічі, і я поспішила відвести їх.

Спокуса розлилася по плечах, грудях... Втекти від Сольгарда, який так безсовісно відібрав мене у власного сина! Не сказати, щоб я так вже бажала самого Сгера, адже ми теж не встигли до ладу познайомитися. Але принаймні він не лякав мене до тремтіння в колінах!

– Ти ж хотіла вибрати... я не помилився?

– Так, але...

– І обрала б мене?

Якби була моя воля, я б нікого з драххів не обирала! Але на той момент...

Правда, фіолетовому не потрібна була моя відповідь, ніби він давно вже сам собі на все відповів.

– Тоді йому нічого не залишиться, як поступитися тобою мені.

Останні слова змусили здригнутися. Я не трофей, не безвільна іграшка, яку можна забирати один у одного, хто перший встигне!

– Він... не пробачить... – пробурмотіла знову спробувавши звільнитися.

Сгер не дав, знаходячи мої губи:

– Нічого він мені не зробить, – відмахнувся.

– А мені?!

– Чужу жінку ніхто не скривдить, – переконано озвався драхх.

– Мені треба подумати...

– Часу немає. Не знаю, чому він тебе не торкнувся, але запевняю, цієї ночі чекати не стане!

Щоки знову залив жар. Адже Еллінге обіцяв! А Сгер так про це каже...

Наполегливі губи спустилися по шиї під виріз сукні.

– Ні, будь ласка... – пробурмотіла я.

– Не бійся. Ти ж цього хочеш?

– Еллінге обіцяв почекати! – випалила я.

– Треба ж, – недовірливо підняв брову Сгер. – Це на нього не схоже. Він завжди бере своє, – в обличчі драхха майнув жорсткий вираз.

Непомітно, щоб між батьком та сином панувала любов.

– Не вір йому. Знаєш, скільки жінок він занапастив?

– Занапастив? – пробурмотіла я.

– Жінки. Не ніатарі. Не можуть спати із нашими чоловіками. Але хіба це зупинить Намісника Ерсе? – скривився Сгер.

– А... де твоя мати? – пробурмотіла я.

– Потім... обов'язково тобі розповім. А зараз розслабся. Довірся мені.

Раптом він підхопив мене на руки, наче я нічого не важила. Картер якось заносив мене сходами до спальні, коли я ногу підвернула. Я бачила, як напружені м'язи на його руках, як збивається подих. А драххи ніби й зовсім не відчували моєї ваги!

Через кілька митей я опинилася перекинутою тут же на дивані. Сгер навалився зверху всією вагою, я відчувала мокрі поцілунки на обличчі – вони вже не здавались не те що приємними, а хоч би нейтральними. Рука поповзла під спідницю.

«Я буду ніжний...» – раптом згадалося.

Так, навіть законний чоловік учора був ніжний, він мене почув, зупинився! Руки ж фіолетового виявилися надто наполегливими й владними, і він явно не збирався давати мені звикнути чи подумати.

– Ні, Сгере, будь ласка! Я так не можу... не треба!

– Припини, – прошепотів він. Голос вже не огортав, у ньому проступили роздратовані нотки. – Опиратимешся, тобі ж гірше. Краще розслабся. Нумо? Ти станеш моєю...

– Я не річ!

– Ти жінка, яка найкраще мені підходить! Яку Сольгард безсоромно увів у мене! Ти маєш бути моєю!

– Ні! – я вперлася в його груди, сповнюючись рішучісті.

Не хочу! Не хочу ось так! Еллінге хоча б умовляв, намагався... прислухатися. А цьому треба лише довести, що він перший!

Його вмілі, впевнені рухи змушували замислитися, а скільки досвіду з простими жінками, які не можуть спати з драххами, за плечима у нього самого?!

Сгер мене не чув. Одна рука мертвою хваткою тримала обидві мої, інша розбиралася з довгою спідницею. Крізь зуби долинуло кілька нетерплячих лайок.

– Залиш мене! – забилася я. Зап'ястя обпалило – кинувши погляд, я виявила яскравий синій колір. Ані краплі не фіолетовий.

– Не сіпайся, – вицідив драхх.

Будь ласка, не забувайте ставити книзі зірочку (ту, що на сторінці книги, а не в кінці кожної глави)! Бо мені не хочеться думати, що ви читаєте книгу, яка вам не подобається :( 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно