Наречена для дракона - Марія Люта

- Ганна Сигізмундівна Чаус, Королівська академія магії. Я посилала вісника ще вчора.

Службовець каретного двору поправив окуляри і звірився з сувоєм:

- Так, все вірно, леді. Щасливої ​​дороги.

Невисокий дідок у старій, замизканій формі простяг мені руку, бажаючи допомогти сісти в диліжанс.

- Підкажіть, будь ласка, я подорожуватиму сама? - З надією в голосі поцікавилася я.

Чоловік знову заглянув до списку:

- На жаль, усі адепти вважали за краще повернутися до Академії ще минулого тижня. Так що вам доведеться трохи понудьгувати.

Це так, основна частина учнів воліла повернутися в Альма-матер за тиждень до відновлення навчального процесу, щоб встигнути як слід підготуватися, отримати форму, підручники, підтягнути хвости з минулої сесії... Мені ось, до речі, теж не заважало б приїхати раніше, у мене якраз "хвіст" з ББП - базової бойової підготовки. Але я спеціально підгадала, щоб приїхати впритул, так я заощаджу на цілому тижні проживання в гуртожитку, а це для мене чималі гроші. Річ у тім, що в Араті гуртожитки безкоштовні для всіх, окрім аристократів. Я ж, на своє глибоке нещастя, є вихідцем із стародавнього, але зубожілого і майже вимерлого аристократичного роду, що накладало на мене багато різних обов'язків та повинностей, а от привілеїв – на жаль.

Я вже присіла на жорстке сидіння муніципального транспорту і приготувалася поринути в блаженну дрімоту, коли двері знову відчинилися і в них зазирнув задоволений службовець.

- Леді! Приємні новини! До вас на станиці Глибокій підсяде попутник, якийсь джентльмен, що вважав за краще подорожувати інкогніто. Так що нудьгувати вам доведеться зовсім не довго!

- Ох, я така рада! - Усміхнулася я, хоча радості насправді не відчувала.

Нарешті карета рушила. Ось тільки не встигли ми проїхати й години  вибоїстою дорогою, як пролунав моторошний скрип, а за ним не менш моторошна закручена лайка візника.

- Усе, приїхали! – зазирнув він до мене. - Колесо відвалилося, так що ви, містрес, краще годинку в таверні зачекайте. Ось тут, за рогом.

Що ж, пригода прикра, але на цих дорогах аж ніяк не рідкісна. Ще пощастило, що поломка сталася в селі, та ще й з трактиром.

Трактир "Битий гусак" знав і кращі часи, зараз же з відвідувачів були лише два місцеві пияки та й пара скромних купців, біля яких юрмилися місцеві хлопчаки, сподіваючись почути цікаві новини.

Я попросила лише склянку теплої води і сіла за столик біля вікна.

- Та бути цього не може! - раптом схопився один купець. Потім озирнувся, побачив мене і сів назад. Заговорив уже тихіше, але я все одно могла легко чути кожне його слово. - Відбір для драконів відбувся лише три роки тому! Невже знову! От дочка зрадіє!

Я похолола. Ні, ні, ні! Тільки не це! Дракони ж кревні вороги мого роду, я їх ненавиджу ще з пелюшок, і на Відбір мені ніяк не можна!

Відбори проходять рідко, в середньому раз на десять, а то й двадцять років. Попередній був зовсім недавно, я тоді навчалася на першому курсі і мені було лише вісімнадцять, тому на нього я не потрапила через вікові обмеження. І була впевнена, що біда минула... Та, мабуть, рано зраділа.

Відбір наречених для дракона – це одна з умов мирного договору нашої країни Арати та сусідньої держави драконів – Загір'я. Згідно з цим договором, ми маємо надати можливість драконам з особливо сильним магічним потенціалом вибрати наречену серед наших аристократок відповідного віку – від двадцяти до двадцяти п'яти років. Спочатку Відбір сприймався як важкий тягар для аристократії Арати, але з часом ставлення до нього кардинально змінилося. Ще б пак: адже це чудова можливість вийти заміж за члена королівської родини квітучого Загір'я або навіть за самого принца! Тому зараз усі дівчата-аристократки зі шкіри геть лізли, аби потрапити на Відбір. Усі, але не я.

Безпосередньо Відбір проходив у Загір'ї, але спочатку був підготовчий етап, під час якого визначалися дванадцять його учасниць. Цей передетап зазвичай проходив в Академії магії, оскільки всі аристократки королівства, які мали схильність до магії,  навчатися саме у цьому навчальному закладі. Тому виходило, що всі аристократки нашої країни двадцяти-двадцяти п'яти років дуже зручно були зосереджені в стінах Академії. Я, звичайно, не була винятком, хоч мій потенціал більше був схожий на залишковий магічний фон і реальної сили майже не давав.

Як відбувався "передвідбір", ніхто до пуття сказати не міг, ми могли лише здогадуватися і будувати припущення. Одні казали, що до Академії під виглядом нового викладача приїжджала спеціально уповноважена людина, повірений дракона-нареченого. Інші запевняли, що це ректор чи навіть рада викладачів сама обирає кандидаток. Треті були переконані, що щасливу дюжину визначає оракул чи магічна рулетка.

Звичайно, є ймовірність, що я не потраплю до числа "щасливої ​​дюжини", адже в Академії десь шістдесят аристократок відповідного віку. Та ось я на ймовірність покладатися не можу, я звикла все контролювати.

Що ж робити? Повинен бути вихід!

Можливо, варто втекти зараз? Не повернутися до Академії? Але ж це тяжкий злочин для аристократки. Та й королівські гвардійці вистежать мене і повернуть в Альма-матер за дня три, якщо пощастить - за тиждень, а це дуже короткий строк. Кандидаток вибиратимуть пів року, не менше.

Підробити документи про вік? Неможливо. І знову ж таки - це злочин.

Знівечити себе? Немає жодних гарантій, що це допоможе. Не знаю, за якими критеріями вибиралися учасниці Відбору, але це не були зовнішні дані дівчат. Минулого разу претенденткою стала Аманда Лейквут, а вона взагалі каліка - в дитинстві втратила руку через неконтрольований магічний викид.

Мені потрібен безвідмовний спосіб. І, схоже, залишився єдиний, дуже радикальний та безповоротний, але дієвий варіант. Справа в тому, що на Відбір беруть тільки чистих дівчат, незайманих,  а це означає, що мені потрібно втратити цноту. Причому терміново – до приїзду в Академію. Тобто сьогодні вночі.