Наречена для дракона - Марія Люта
Габріель стояв біля яскраво палаючого каміна - так, у його кімнаті був камін! - і зосереджено читав якийсь сувій. Волосся чоловіка було вологим, ніби він щойно приймав ванну, сам він був по пояс оголеним, при цьому язики полум'я кидали теплі відблиски на його плоский, у кубиках преса живіт. І ця доріжка волосся, що вела під штани... Мм, апетитно. Але пропущена вечеря була тут ні до чого.
Чоловік побачив мене - і його брови здивовано підскочили вгору, ніби він не очікував, що я наважусь прийти.
Габріель ще раз швидко пробіг очима рукопис і викинув у вогонь. Його погляд намертво приклеївся до мене.
- Анна? - Голос низький, насичений. - Проходь.
- Не думали, що я прийду?
- Був упевнений, що не прийдеш. Вина?
- Дякую, не варто.
Чоловік м'якою ходою снігового леопарда підійшов до мене і простягнув руки... О, Всевидячий, що він збирається зробити?
- Я лише візьму твою ковдру, - Габріель підняв відкриті долоні, ніби підходив до наляканої дикої лані.
Що? Яка ще ковдра?
І тут я помітила, що прийшла до чоловіка, загорнута в ковдру від шиї до п'ят. Проклятий Урх, що зі мною коїться?
Габріель таки підійшов до мене ззаду, поклав руки на плечі і знову доторкнувся губами до волосся.
- Зі мною тобі буде тепло, обіцяю, - і чоловік потягнув ковдру вниз.
Вульгарне формулювання. Вульгарна ситуація. Але фраза чомусь пролунала зовсім не вульгарно. Наче він говорив про щось більше, ніби обіцяв дбати і оберігати. І мова ніби йшла не тільки про сьогоднішню ніч. І я розслабилася. Блаженне тепло дійсно розлилося по всьому тілу, заспокоюючи, втішаючи і бажаючи перетворитися на пожежу.
Габріель недбало відкинув ковдру на ліжко і таки налив келих вина, простяг його мені:
- Все ж таки випий. Ти напружена. І так буде легше. Та й уранці всі спогади покриються туманним серпанком.
- Ні, - твердо відповіла і сама підійшла до чоловіка. Несміливо підняла руку і доторкнулася долонькою до його яремної ямки, повільно, не сміючи підняти очей, прислухаючись до себе, провела нижче, і нижче, зупиняючись біля сонячного сплетення, відчуваючи удари його серця - потужні, схвильовані. З кожним сантиметром доторку в мені все більше і більше розгорявся внутрішній жар, ніби й справді тепло чоловіка переливалося в мене і зігрівало зсередини, розпалювало полум'я, пристрасть.
Я сковтнула і нарешті зустрілася з чоловіком поглядом:
- Якщо вже я на це зважилася, то хочу запам'ятати все до дрібниць. Тож обійдемося без вина.
Габріель вже не посміхався. Його погляд горів, а може, це просто полум'я каміна відбивалося в ньому. Він дихав важко, рвано, але не рухався. Невже теж сумнівається?
- Поцілуйте мене. Чи для цього також потрібно виконати якісь умови? - я спробувала жартом розрядити обстановку, не в змозі більше витримувати того напруженого магнетизму, що виник між нами, того вузла бажання, що скрутив все в мені.
Габріель на жарт ніяк не відреагував. Він зволікав. Свердлив, ні, пожирав мене поглядом, але все одно зволікав.
- Я вам зовсім не подобаюсь, у цьому проблема? - щось у мені надломилося.
- Проблема якраз у тому, що подобаєшся.
А кажуть, що це жінок складно зрозуміти...
- А, до Урха все! - я піднялася навшпиньки і сама поцілувала Габріеля - легко, ніби питаючи дозволу.
І чоловік відповів - пристрасно, наполегливо, так що я до тремтіння кінчиків пальців відчула, наскільки я зараз бажана. Я не стримала нетерплячого стогону... О Всевидячий, я, напевно, поводжуся, як розпусна дівка. Але тут рука чоловіка ковзнула мені під сорочку, і мені вже стало начхати, що мої стогони занадто розпусні, оскільки хвиля задоволення була настільки пронизливою, що стримати рот на замку було неможливо.
Габріель розстелив свій плащ біля каміна і обережно поклав мене на нього. Дивно, але тонка на вигляд тканина була м'якшою і теплішою за будь-який матрац. Чоловік приємним тягарем навалився на мене зверху, однією рукою спираючись на лікоть, а іншою... О Всевидячий, його інша рука, його рот торкалися моє оголене тіло - то ніжно, то грубо і наполегливо і навіть боляче - і тіло відгукувалося настільки сильно, що я навіть намагалася чинити опір, тому що мені здавалося, що "для леді так не гоже". Однак Габріель, мабуть, знав моє тіло краще за мене саму і без особливих зусиль зламав мій слабкий опір і незабаром я піднялася на вершину блаженства. Таверна, Академія, весь світ, учора та завтра – все перестало існувати. Залишилися тільки ми: я і загадковий незнайомець, що за сьогоднішній день впізнав мене краще, ніж будь-яка інша людина на світі.
На той момент мені не було соромно. Наша близькість не здавалася ганебною, неправильною і незаконною. Навпаки - було відчуття, що все відбувається саме тоді і саме з тією людиною, як і має бути.
І ось, на піку насолоди, я відчула поштовх і різкий спалах болю там, внизу. Я скрикнула, а Габріель накрив мій рот поцілунком.
Через пів години я сиділа біля каміна в кімнаті Габріеля, загорнувшись у його плащ. Моя єдина змінна натільна сорочка валялася розірваною на підлозі і це насправді було дуже сумно, бо де в Академії дістати подібну, я не уявляла. Але це будуть мої майбутні турботи, зараз втрата речі мене хвилювала мало.
Я дивилася на вогонь мовчки, голова була порожня, тіло приємно нило. Треба було йти до себе – в холодний порожній номер, але я зволікала. Адже як тільки зачиняться за мною двері, тепле "зараз" тут же стане минулим, перестане існувати. Ми з Габріелем вдамо, що нічого не сталося і знову станемо один одному чужими.
Зараз ми не були чужими. Ми мовчали, але ніяковості не було. Чоловік не квапив мене, але й не докучав недоречними ласками.
У цей момент я помітила рану в нього на спині – давню, зі слідами магії, погану. Чоловік простежив за моїм поглядом:
- Дрібниці. Не бери в голову. Вина? - Знову запропонував Габріель, наповнюючи свій келих.
- Ні, дякую. Знаєш, я ніколи не була п'яною, тож на сьогодні однієї дурниці вистачить, - трохи посміхаючись, відповіла я.
