Новорічні (не)щасливці - Емілія Дзвінко

— Я спробую тебе задовольнити, — двозначно каже Макс, а я наче школярка опускаю погляд.

В голові знову картинки з нашої ночі, але я вперто ігнорую цю тему.

— То що ти хочеш Наті? — запитує Макс поглядаючи на годинник.

Я й сама знаю, що ми вже запізнюємося на вечерю до моїх батьків, але не поспішаю приймати остаточне рішення. Обдумую всі «за» і «проти». Переважає варіант «проти», бо Макс не надійний і я його зовсім не знаю, а ще він бабій і хто знає, які сюрпризи на мене чекають. Але попри раціональні аргументи, щось всередині мене просить погодитись. Чи то заради досвіду, хоча певне краще сказати пригоди, чи то через те, що поруч з цим чоловіком мені справді добре.

Я вагаюся …

— Ти зіпсував мені сьогодні побачення, то чому я маю тобі допомагати? — запитую Макса.

— Якби у вас було серйозно, то твій друг би не залишив тебе, а спробував зі мною розібратися. Позначив би територію. Ми чоловіки страшенно не любимо, коли зазіхають на наше.

— Ти говориш, ніби я предмет, а не жінка, — обурююсь я.

— Я говорю те, що думаю. І не бачу нічого поганого в тому, щоб відстоювати своє.

— Навіть, якщо це «своє» фіктивна дівчина, яка й не дуже то хоче бути нею.

— А ти не хочеш? — запитує Макс і дивиться на мене прискіпливо, ніби мою відповідь можна зчитати з обличчя.