Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора - Ольга Обська

Усі троє якийсь час мовчки стояли перед каміном. Але дива не сталося. Минуле, як і раніше, не хотіло показуватися Златі.

— Я знаю, що треба робити, — Марчел подивився на неї. — Спробуй згадати деталі того епізоду. Розповідай уголос все, що спливе у пам'яті. Може, якщо потягнути за правильну ниточку з твого спогаду, вдасться витягнути минуле на поверхню?

Злата заплющила очі, зосередилася. Мовчала хвилину, а потім, як і просив Марчел, почала розповідати.

— У каміні горить вогонь, майже так само, як і зараз… За вікном темно — ніч… Дьєр Ентоні стоїть за крок від камінної полиці… Він злий і засмучений… Йому зле… У дальньому кутку кімнати стоїть крісло. У ньому сидить молодий чоловік.

Злата розплющила очі.

— Ось там, — кивнула у відповідному напрямку.

Нині крісло стояло в іншому місці. Марчел почав пересувати його так, як було в епізоді. І щойно воно опинилося в кутку, Злата знову заплющила очі.

— Дьєр Ентоні бере кочергу і ворушить дрова в каміні.

Лера машинально перевірила, що кочерга на місці.

— …він зайнявся каміном не тому, що це потрібно було зробити, а щоб хоч щось робити… "Як ти міг?!!" — запитує він з гіркотою у чоловіка в кріслі...

Лера завмерла, боялася дихати. Невже у Злати виходить?

—... той піднімається ... цідить крізь зуби: "А тобі яке діло?"... Підходить до тумби, на якій стоїть статуетка...

Злата розплющила очі.

— Он до тієї тумби, — показала вона, що має на увазі.

Але статуетки там не було.

— Як вона виглядала? — запитала Лера.

— Дівчина з горщиком на плечі. Горщик до країв наповнений виноградом. Декілька грон помістилися не повністю і звисають.

Злата говорила все це вбитим голосом. Лера не могла зрозуміти чому.

— Не хвилюйся, — підбадьорила вона. — Зараз знайдемо. Головне, що в тебе почало виходити! Ти вже багато побачила! Ти молодець!

— Ні, — з відчаєм замотала головою Злата. — Нічого я не побачила. Це лише спогади. Рівно те, що я побачила минулого разу. Нових образів не виникає.

Вона зітхнула так гірко, що в Лери серце стиснулося. У Марчела, мабуть, також. Він підійшов до неї і обійняв за плечі.

— Їм так потрібна моя допомога, — продовжувала Злата з розпачем. — Вони так кохають одне одного! Ентоні та Габі. Вони мають бути разом! А через мене не будуть, — сльози виступили в неї на очах.

Лера відчула, яке страшенне напруження відчувала весь цей час Злата, хоч і не показувала цього. Яку відчувала відповідальність! Як старалася не підвести! Це все нещадно давило на неї.

Марчел притиснув її до себе щільніше.

— Не звинувачуй себе, — сказав м'яко. — У цьому немає ні грама твоєї провини. Чуєш? — він обхопив її щоки долонями.

Лера відчувала, що такими словами Марчел її не заспокоїть. Але він знайшов інші.

— Ми у будь-якому разі їм допоможемо. Обіцяю. Я все організую. Піднімемо всю нашу групу. Підключимо Тересу — вона вміє переконувати. Моніку. Філіпа — хай чаєм їх напуває. Лема — адже він має таку милу розсудливість — ніхто не може встояти. Бланку. Муачо. Візьмемо їх кількістю.

Ось так — переклав відповідальність з її тендітних плечей на свої. Стільки було впевненості та енергії у словах Марчела, що Злата крізь сльози посміхнулася.

— Ходімо збирати народ? — усміхнувся він у відповідь.

— Спершу я ще раз спробую.

— Я тоді піду пошукаю ту статуетку з жінкою та виноградом, — зголосилася Лера. — Мені здається, я десь її бачила.

Вона схопила ліхтарик і вискочила в коридор. Здається, в холі біля виходу з вежі Валерія якраз бачила щось схоже. Напевно, хтось переніс статуетку туди.

Лера прочесала і коридори, і хол, і в кілька кімнат зазирнула, але статуетки не знайшла. Біля виходу з вежі справді була невелика гіпсова скульптура. Теж жінка, тільки без глечика. Але, може, й така згодиться? Лера підхопила її і помчала до кімнати з каміном.

Відчинила двері і сторопіла. Світло від полум'я каміна вихоплювало з темряви Злату і Марчела, що самозабутньо цілувалися. Він гарячково обіймав її. Рвучкий, але ніжний. У сестри від надлишку емоцій були заплющені очі. Вони навіть не помітили появи Лери. І це називається у Злати все під контролем? Ось що з нею робити?

— Знайшли час цілуватися, — посміхнулася Лера.

Марчел усвідомив, що вони не одні, і нехотя випустив Злату.

Та подивилася на сестру трохи винувато, трохи зніяковіло і нескінченно щасливо.

— Лерочко, я все побачила!.. І ще… — Злата опустила очі, а потім знову підвела: — …Марчел мене кохає…

___________________________________________

Друзі,
сьогодні, 24 липня, діє ЗНИЖКА на мою загадкову романтичну історію-бестселер "Мені потрібна дружина! Що значить, ви подумаєте?!" Перша частина цієї історії "Мені не потрібен чоловік! Що значить, ви наполягаєте?!" БЕЗКОШТОВНА! Запрошую!:)