Йдемо зі мною, Василино - Ольга Островська

− Ти права. Я весь тільки для тебе, − сміється Арід, стискаючи мою сідницю. − Але Ааму, мабуть, надто сильно на тебе впливає.

− Можливо, − посміхаюся вдоволено, приймаючись вимальовувати на його грудях візерунки пальцями. − Ти весь такий патріархально налаштований, вона матріархально, а я посередині, і мені тут добре. Я не люблю ніким командувати, тож головною в сім'ї бути не хочу. Але мені важливо, щоб зі мною рахувалися, щоб у мене була можливість реалізувати себе у всіх життєвих аспектах. І я ревнива страшно. Нещодавно це зрозуміла про себе.

У відповідь чоловік поблажливо хмикає. Ще б він не знав про мою ревнощі.

− А що далі? – підіймаю голову, щоб подивитись йому в обличчя.

– Далі? – скидає Арід брови.

− Ну так. Сьогодні, завтра… Ми одружені? Офіційно? Що мені тепер робити?

− Сьогодні... тільки насолоджуватися нашої першою шлюбною ніччю, яка тільки починається, до речі, − лукаво мружиться чоловік. – Завтра по обіді ми з тобою разом із Шадом та Роком вирушимо на засідання Вищого Суду. Там ти даси свідчення, як і хотіла. Після суду ми повернемося сюди, до нашого палацу. А потім тобі доведеться все життя, – він робить драматичну паузу, – бути моєю дружиною. І імператрицею. З деталями поступово розберемося.

Хм, докладний план. Але загалом мені навіть подобається.

− Кажеш, ніч тільки починається? − задумливо закушую я губу, дивлячись на чоловіка з-під вій.