Академія Червоної корони. Навчання - Анна Мінаєва

— Забирайте їх, — промовила я, а потім повернулася до бестії. — Ти ж дозволиш нам піти?

Ріхтан відступив, дивно поглядаючи на мій бік.

"Спалити б його отрутою", — невдоволено протранслювала мені віверна. — Ідіть. Ти мені не брехала”.

— Спасибі…

"Але я вимагатиму плату", — поспішно додала бестія, а мені здалося, що я вловила тінь цікавості.

— Яку? — Уточнила я, знаючи, що відразу ні на що погоджуватися не можна.

"Розкажи, який зараз той світ".

— Той світ? — я здивовано видихнула. — Ти його знаєш?

"Мене відправили сюди давно. Обманом", — знехотя відповіла бестія. — "Дуже давно".

— Я краще покажу, — кивнула у відповідь і знову розкрила перед королівською віверною свою свідомість.

Показувала столицю імперії Імвалара, академію, сусідні міста та села, де довелося побувати. Показувала свої вилазки на хребет дракона, здається, це був другий курс академії. Прокручувала в пам'яті нашу поїздку з Вів у ліси за рідкісними травами.

"Гарно", — пророкотала у мене в голові бестія. — "Ідіть".

Я простежила за її поглядом і побачила за двадцять метрів відкритий портал. Майстер Юнара ледве пересувала ногами, її підтримував під руку один із студентів. Іншого просто в повітрі переправляли в розрив чарами.

— Спасибі, що зберегло їм життя.

"Ідіть!" — повторила бестія. — "Або я передумаю!"

Повернувшись, я ще раз подивилася на королівську віверну, запалила невелику кульку світла і постаралася зберегти у своїй пам'яті цю зустріч. Все ж таки я стала третьою людиною за всю історію, кому випала можливість розмовляти з представником цього виду вищих бестій. Щасливий день.

"Ліси", — раптом промовила бестія. — "Покажи ще раз ліси".