Позбав мене від нареченого, сестричко - Ольга Обська
Розділ 48. Важлива заява
Ліза прокручувала в голові інформацію, яку вони здобули з сестрою спільними зусиллями. Отже, чоловік у костюмі кажана — це професор Даррен, з яким у Елізабет склалися дуже непрості відносини. А Ліза ж мала необережність з ним сьогодні танцювати. Звичайно, на той момент вона й не уявляла, що він за людина і яке має відношення до сестри. Цікаво, а чи сам він здогадався, з ким танцює? Чи підозрював, що під маскою розбійниці може ховатися його колишня учениця-скромниця?
Ліза прокрутила в голові розмову, яка між ними відбулася. Якщо проаналізувати, то розмова була досить дивною. "Кажан" говорив про те, що Новий рік — чудовий привід подумати про те, що сталося за дванадцять місяців, що пролетіли, підсумувати, зробити висновки. Ліза з ним погоджувалася, бо вважала, що він говорить про абстрактні філософські категорії, а зараз цілком припускала, що це були натяки. Професор міг запідозрити, що танцює з Елізабет. Недарма ж він сказав, що готовий до рішучих дій, до яких підштовхують обставини. Ліза знову ж таки подумала, що партнер по танцю має на увазі щось невинне. Щось на кшталт обіцянок, які дають собі напередодні свята: ну там, наприклад, як подруги Лізи рішуче присяглися наступного року записатися в тренажерний зал, скинути зайві кілограми, підтягнути англійську і ще багато чого. Ліза навіть підбадьорила "Кажана":
— Новий рік справді чудовий привід, щоб щось змінити у своєму житті.
— Скористаюся вашою порадою, — багатозначно посміхнувся він.
Що ж професор задумав?
Сестра поки що тримала паузу — мабуть, теж намагалася прорахувати плани Даррена. А у Лізи вже було готове рішення.
Елізо, давай я зараз його знайду і побалакаю з ним начистоту?
Ні, Лізо, поговорити з ним маю я.
Ліза не стала переконувати сестру змінити рішення. Це справді той випадок, коли не варто втручатися. Одна справа відшивати Брайана — це Елізабет цілком могла довірити Лізі. Між Брайаном і сестрою не було нічого — вони одне одного ледь знали. Зовсім інша справа, якщо Ліза зображуватиме Елізабет у розмові з людиною, до якої в неї були почуття. Причому, зважаючи на все, сильні почуття. Якби йшлося про легку закоханість, то вчинок професора не ранив би сестру настільки сильно, що вона вирішила помститися. Можливо, почуття Елізабет досі не охололи? Може, тому вона й відмовляла всім нареченим підряд, що в серці й досі живе цей астрономічний розбивач сердець?
Що ж, настав час Лізі повернути сестрі її життя і самій повернутися до свого. Розумом вона це розуміла, але серце билося як скажене, не бажаючи приймати аргументи розуму. Залишалося втішити себе тим, що ще можна встигнути завершити тут всі справи.
Елізо, скільки у нас є часу? Коли ми маємо помінятися?
Ліза розуміла, що у світлі обставин, що змінилися, тягнути до опівночі нерозумно. Раптом Даррен запустить свій план помсти раніше?
Думаю, кілька годин у нас ще є. Я зараз підготую все необхідне для переміщення. Постарайся за годину до опівночі бути біля портального дзеркала. Тоді й почнемо.
Домовилися.
Ліза відключила телефон і, більше не втрачаючи жодної хвилини, вийшла з кімнати і поспішила на таємний балкон, де її, як вона сподівалася, все ще чекає Брайан. До одинадцятої вечора залишилося менше трьох годин. Ліза збиралася повністю присвятити їх своєму віконтові. Кожну хвилину. Щоб потім, коли казка закінчиться, їй було що згадувати.
Вона не помилилася — він справді чекав її на балконі. Сидів на софі, закинувши ногу на ногу, усміхався. Ліза зауважила, що антураж зазнав певних змін, а саме — на балконі з'явився столик, заставлений частуваннями та напоями.
Виходить, їхні бажання збіглися. Брайан теж не збирається йти з цього затишного потаємного місця — он, навіть провіантом запасся.
— Я подумав, чому б нам не зустріти свято прямо тут, — він розлив по келихах гарячий напій з ароматом кориці.
Ліза сіла на софу і одразу опинилась у кільці його рук. Так обіймають близьку людину, якою дорожать. Вона не стала заперечувати. Їй було затишно в його обіймах.
— Ваша світлосте... — Ліза збиралася почати з головного, але він перебив.
— Називай мене Брайан, Лізо.
Коли тебе про щось просять таким теплим чуттєвим голосом важко відмовитись.
— Добре, Брайане...
Ліза ніколи не думала, що можна відчути задоволення лише від того, що називаєш когось на ім'я. Але його ім'я, що прокотилося губами і язиком дзвінким "й", викликало цілком вловимі приємні фізичні відчуття. Раніше Ліза не замислювалася, як йому личить це ім'я, як чудово поєднується воно з його зеленими чаклунськими очима.
— Брайане, у нас мало часу, і, тим не менш, я рішуче налаштована допомогти вам із вашою проблемою, хоч би чого мені це коштувало.
— Допомогти тобі, — виправив він.
Хоче перейти на "ти"? Лізі це лоскотало нерви, але в умовах цейтноту хіба був сенс чинити опір?
— Тобі, — слухняно повторила вона. Голос несподівано став хрипким. Ліза взяла зі столика келих і зробила кілька ковтків гарячого напою. — Ти сказав, що не просто так затіяв заручини. Наречена була тобі для чогось потрібна. То навіщо? Це пов'язано з твоїм даром?
— Так.
— Розкажи. Чому він виявився запечатаним? Що може його відкрити знову?
— Скільки запитань, — усміхнувся Брайан. Його погляд став провокаційним. — Може, я краще покажу?
Він випустив Лізу з обіймів і скинув з плечей чорну накидку свого костюма Зорро. Тканина лягла на спинку софи, і Брайан почав методично розстібати ґудзики на сорочці.
Лізі довелося знову припасти до келиха, щоб змочити горло, що пересохло. Їй що, збираються продемонструвати оголений торс?
— Маєш намір показати мені те місце на спині, де я відчуваю аномальне тепло?
— Так, — без тіні сумніву заявив Брайан, який встиг дістатися останнього ґудзика.
