Проклята наречена і таємниці Пагорбів - Олена Гриб

Фабіан діловито зігнувся в три погибелі і не втримався, впав у купу бур’янів, виполотих, але не прибраних садівником.

– Травичка… – Пальці, унизані величезними перстнями, погладили залишки кульбаб. – І де красульки? Ти обіцяв красульок, А Лі Шине!

– Он же, дурне ти поліно! Лови її! Обережно!

На вузькій долоні короля з’явилася невелика оливково-зелена жаба. Він уважно оглянув її з усіх боків і жбурнув онуку відьми.

– Дарую! – промовив із п’яним пафосом. – Надто товста, але тобі пасує. Знайди мені красуню!

– Сам шукай, ледащо. – А Лі спіймав жабу і почав роздивлятися навсібіч. – Де відро? – спитав із образою. – Завжди є відро!

– Що? – Фабіан, хитаючись, підвівся і зробив невпевнений крок. – Хочеш залишити мою красульку про запас? Віддай!

– Фіг тобі!

– Страчу разом із бабкою!

А Лі дав королю ляща.

– За язиком стеж, – сказав повчально. – Бабця – це святе.

– Святе. Віддай мою скромнюльку.

– Красульку.

– Дай! Вона тебе боїться. Ми ж друзі, А Лі Шине. Чи не поважаєш друга?

– Ну…

– Я хочу цю жабу!

– Гаразд.

Жаба перекочувала назад у руки Фабіана. Він погладив її по спинці, полоскотав під шийкою… Підніс до губ і цмокнув у маківку.

– Ти будеш красунею яких пошукати, – оголосив мрійливо. – Усіх моїх курок затьмариш. Хоча над дупцею доведеться попрацювати, о так… Гей, А Лі Шине! Чому вона не змінюється? Її що, взасос цілувати треба? Тьху, це без мене.

– Дивитись на неї треба.

Король підняв жабу вище і подивився їй у вічі.

– І довго?

– Кому як. – А Лі безуспішно розшукував неіснуюче відро. – Радник Лійс раз гляне – і все, ні їсти, ні пити не може, а мені якось байдуже, їсти я хочу завжди.

Жаба вирушила в кущі.

– Надто складно, – сказав Фабіан, ляскаючи А Лі по спині. – У мене все простіше. Ходімо, друже, до нормальних красульок.

– Не хочу.

– А чого ти хочеш?

Відповіді Айріс не почула, але самовпевнено уявила, що звучала вона як: «Щоб Айріс Міллс стала вільною» і усміхнулася власній уяві.

– Я знав, що ти особливий, А Лі Шине. – Король розвернув А Лі убік воріт. – Добре, буде тобі ферма гризней. А хто це?

– Показати?

– Покажи.

– Але ж нам до князя треба. Здається. А навіщо?

– Навіщо? – повторив Фабіан.

– Ми по наречену йшли!

– По яку наречену?

А Лі змахнув руками, показуючи напрямок, і зачепився рукавом за колючі пагони малинника.

– По прокляту! – Тканина затріщала від різкого руху. – Ти сам сказав: викрадемо, сховаємо, і нехай Джі Лін Рі крутиться як може. Тверезій швидше, жевжику! Наречена чекає!

– Гризню хочу…

– Наречену!

– Гризню! Наречену ти і так отримаєш, А Лі Шине, слово короля!

– Де король?

– Тут король!

– То ховайся, ідіоте! Якщо і князь з’явиться, ми опинимося між двох вогнів!

А Лі потяг Фабіана геть. Пізніше їхні фігури гойдалися і на дорозі, і біля озера. Схоже, вони навіть до води звернули, але цього Айріс не знала напевно – її огорнули інші, менш дивні сновидіння.