Ти, часом, не вампір? - Аліна Гончарова

А в мене в голові була лише одна думка…

Боже, я вийшла заміж за такого ж алкоголіка.

- Мамо, ви гаразд?  – вивів мене із трансу голос Мирова.

Я перевела погляд на матір.  Жінка досі сиділа з дурною усмішкою на обличчі.  І це починало лякати.

- Все чудово, - озвалася маман, вдивляючись у Сашка.

Так, у мене ніколи не було нормальних хлопців і з родичами я їх тим більше не знайомила, тому зараз мама збиралася відірватися на повну котушку.

Наступні півгодини Мирова ретельно допитували. Сергій уминал все, що під руку траплялося, я ж спостерігала за збіговиськом психів.  І ці люди є моїми родичами!

- А чому ви вирішили одружитися?  - Усміхнулася мама, задаючи чергове питання.

Саша проковтнув і обернувся до мене у пошуках допомоги.

- Ворогу не здається наш вовкулак, - промимрив я, сповзаючи вниз.

Впіймали мене за шкірку і повернули на місце.

- Так чому?  - Запитала жінка.

- Щоб ви не побралися, - розколовся Миров.

Пролунав протяжний стогін з боку Сергія.

- Ми б і так не одружилися, - пробурмотів він.  - Зрозуміли вже, що ви закохалися.

Я радісно підстрибнула на місці і витріщилася на чоловіка.

- Розлучення?  – весело поцікавилася, ляскаючи очима.

- Ні!  - шалено відгукнулися три голоси.

Я подивилася на родичів і зітхнула.  І це на все життя…

І знаєте, що найдивніше?

Мені подобається.  І я справді щаслива.

Цікаво, а дитина у нас перевертнем чи вампіром буде, е?