У пошуках легенди 1 "Неймовірні пригоди" - Юлія Лавошник

– Чи ви вдвох сказилися? – не витримав він.

– Ой, ну… ти знаєш, я задумалася про своє, а після мені дещо почулося, у що важко було повірити, – почала я безглуздо виправдовуватися.

– Що ж тобі могло почутись, адже ми наскільки я міг помітити, мовчки їли. Щось мені здається, настав час закінчувати цей сніданок. Допиваю чай і йду провітритись, а то через вас двох я можу і заїкою стати, – сказав Том, після чого перевів свої слова в дії. В той час, як ми з Ніком продовжили мовчки їсти. Коли ми залишилися в кімнаті на самоті, я нарешті задала питання, що мучило мене.

– Ну то що, це правда? Ми справді в Притулку драконів? – як не крути, але мені важко було в це повірити.

– Так, саме так! А чого таке здивування? Ти раніше про це місце щось чула? – не дивно, що він не міг зрозуміти мою реакцію, адже я нічого не розповідала про те, що ми шукаємо дракона.

– Ну, на це є свої причини. Ти краще розкажи про це місце, я думала, що воно міф. Його ж ніхто знайти не міг, як не намагалися.

– Люба моя, не всі міфи безпідставні, деякі ґрунтуються на чомусь реальному, як це місце наприклад, воно реальне, але потрапити сюди складно. Не виключаю того, що наше потрапляння сюди, це чистої води везіння. Хоча мені це видається підозрілим.

– Що ти маєш на увазі? Як тоді ми тут опинилися? – не заспокоювалася я, бо хотіла зрозуміти всю сутність нашого щастя, про яке він говорив.

– Наскільки я встиг з'ясувати, потрібна цілком певна магічна буря з грозою, блискавкою та іншими почестями, що до неї додаються. Вона і є основним порталом, щоб потрапити сюди, і головна умова це саме «Магічна», а не просто буря.

– А як часто буває це конкретне природне явище?

– Приблизно раз на кілька років, при більш-менш рівних часових проміжках. Зазвичай, це десь три чи чотири роки, – сказав він як відрізав.

– Отже, нам пощастило, що ми в неї потрапили, – зраділа я тому, що хоч разочок нам посміхнулася вдача.

– Це правда, але...! – підтвердив Нік, дивно поглядаючи на мене. – Учора ввечері після вечері Адаман повідомив мені, що нинішня буря була абсолютно позаплановою – остання була трохи більше року тому. Вони відстежують це явище, тому що сюди нерідко закидає мандрівників, які нічого не підозрюють, і яким потім доводиться жити в цьому місті.

– Тобто? Що він мав на увазі? – зовсім запуталась я. Було очевидно, що Нік хоче щось у мене запитати, але поки що не наважувався. Тому я сама підштовхнула його. – Я бачу, що ти хочеш щось запитати. Чи можу я дізнатися що?

– Мені здається, що ти не просто так зраділа тому факту, що ми саме тут. А моя інтуїція мене рідко підводить. Тому, я хочу знати, яка справжня причина цієї радості, – говорив він дуже серйозним тоном. І коли він чи не вперше за день став нормальним, я все ж таки вирішила йому розповісти.

– Як тобі це все піднести, щоб ти правильно мене зрозумів і не сміявся, – Нік продовжував уважно дивитися,  трішки здивовано. – Я, звичайно, не найкращий маг у своєму підрозділі і взагалі поняття не маю навіщо саме мені доручили ці завдання...

– Завдання? – перепитав мене Нік. Думаю, він знав, що в Елітному підрозділі є свої правила, пов'язані з виконанням завдань, але я про всяк випадок йому пояснила.

****

Якщо Голова Альянсу дав тобі завдання, але його ніяк не виходило виконати, то наступне було вже неможливо взяти, поки за поточне не візьметься хтось інший із підрозділу. Відмова від виконання завдання, означало виключення із Елітного підрозділу, такі суворі правила були тільки в нас, бо якщо ми не можемо виконати доручене, то ніхто не зможе. Тому по два завдання на одного мага практично ніколи не давали, та й заборонено їх було кожному з нас мати у більшій кількості одночасно. Багато в чому ще й через те, що Альянс дуже дорожив своєю репутацією, а ці завдання, найчастіше, були дуже небезпечними і заздалегідь невідомо повернуться маги з них живими чи ні. Висячих або провалених справ Августій ​​страшенно не любив. Тому, або цей голова-психопат задумав щось грандіозне і впевнений на всі сто, що ці завдання точно якось будуть виконані, або йому просто потрібно було на довгий час позбутися Анки.

****

– Тому ти правильно почув, мені дали два завдання і ще компаньйона, який є для мене загадкою з першої хвилини знайомства.

– Хм, – замислився Нік.

– Про друге завдання ми вже тобі розповіли, але воно не основне.

– Знайти принца – це виявляється не головним? Неймовірно! – не міг повірити він. – А я все гадав, за яким збігом обставин, ви монарха в горах шукати зібралися, а це виявилося не першочерговою справою, – він навіть приснув від сміху  наприкінці, чи мені здалося.

– Ага так і є. Наше основне завдання – знайти дракона. А він легенда, яку потрібно у будь-який спосіб доставити живим до Аталенти, – Нік на секунду подивився на Фумі, яка здавалося просто спала, а потім нарешті відповів.

– Веселі, звичайно, у тебе місії. З драконячим пошуком, то це взагалі за межею фантастики, – «Десь я вже чув ці слова. Здається, мені Незан щось схоже говорив», – подумав Нік і я звичайно ж це почула, але не надала цьому особливого значення. – І найімовірніше, у тебе взагалі немає ідей чому саме тобі це все доручили?