У пошуках легенди 1 "Неймовірні пригоди" - Юлія Лавошник

– «Спочатку обізвала, а потім ні з того ні з сього запитала про той самий карнавал. Може вона мене теж впізнала?», – обмірковував він те, що відбувається. І раптом у пам'яті знову спливла та Анка у небесно-блакитній сукні. – «От трясця! І навіщо вона тільки це запитала, я і так намагався викинути з голови той чарівний вечір і те, як ми танцювали. Мені зараз взагалі має бути не до цього. Я і так ледве стримуюсь щоб навіть не торкатися її, бо здається я себе не в змозі контролювати, навіть зараз з цією її напіврозтебнутою сорочкою, я ледь втримався щоб не пригорнути її до себе. В мене такого ще ніколи не було, з жодною жінкою», – лаяв себе Нік, як раптом у його поле зору потрапила якась недоречна дрібничка яка не пасувала цьому місцю.

На столі лежала карнавальна маска, яку він раніше бачив і не раз намагався відтворити в пам'яті разом із образом чарівної дівчини. Нік підійшов до неї щоб взяти, і занурений у свої думки навіть не помітив як випадково зачепив і розбив флакончик, що стояв на столі, з якоюсь рідиною.

****

Привівши себе і свої думки нарешті до ладу я почула як щось розбилося і поспішила повернутися до кімнати, щоб зрозуміти, що це було. Не встигла я відчинити двері, як переді мною опинився Нік який різко наблизив щось до мого обличчя, від чого я аж сіпнулася, не кажучи вже про те, що він сам був досить близько до мене.

– Ти що коїш? – але він одразу ж відійшов від мене, посміхаючись і сів на ліжко, тримаючи в руках той самий предмет. Їм виявилася моя маска, правда, чому вона була в нього я так і не зрозуміла.

– Це все ж таки ти! Неймовірний збіг обставин, але це справді ти! – говорив він і в його затуманених очах відбивалися іскорки щастя, а на обличчі грала надто радісна посмішка.

– Так це я! Я зайшла у ванну кімнату, я ж з неї і вийшла, а ти на кого чекав побачити? – не розуміла я що відбувається, адже він був сам не свій, хоча до цього цілком звично іронізував.

– Я весь час припускав, що це могла бути тоді ти, і тепер, коли я побачив цю маску, все стало на свої місця, – я тим часом стояла в безмовному ступорі, і мені навіть сказати було нічого, а в повітрі витав якийсь солодкувато-нудотний аромат.

Нік у пориві емоцій, навіть не чекаючи того, що я відповім, наблизився до мене так близько, що я аж відсахнулася. Але він не дав мені віддалитися, а натомість його рука опинилася на моїй талії і він притягнув мене до себе так, що я опинилася в його обіймах, при цьому аж пискнула від несподіванки. Ми стояли так деякий час та судячи з усього він не збирався мене відпустити. У його міцних руках я відчувала себе якимось тендітним маленьким створінням, що потребує захисту, це було настільки природно, що я навіть не відчувала збентеження, і навіть жадала продовження, але цього він ніколи не повинен був дізнатися. І все ж таки я відчула як моє обличчя почало палати, адже цей негідник так і не одягнувся. І от мене обіймає напівоголений красивий чоловік до якого я відчуваю бажання, у кімнаті де ми на самоті. Хоча я так і не зрозуміла, що викликало такий приплив ніжності, голова в мене почала паморочитися і я раптом усвідомила, що з того часу, коли він мене обійняв, я перестала дихати. Мені терміново потрібен був ковток свіжого повітря, і нарешті вдихнувши я зважилася підняти очі щоб поглянути на нього але..., Нік поцілував мене, моє здивування поступилося місцем насолоди і все ніби закружляло. Тілом пробігли вогники, а по венах ніби текла не кров, а розпечена лава, мені раптом стало так спекотно в його обіймах і ми ніби опинилися в іншому світі, де потік часу біжить інакше і ця цінна хвилина, як я думала, тривала вічність. але …

Несподіваний стукіт у двері, змусив нас повернутися до дійсності і перевести подих. Нік не випускав мене зі своїх обіймів, а навпаки почав притискати до себе ще сильніше, я швидко дихала наче мені не вистачає повітря, а сердце гупало як навіжене і не тільки моє.

– Я кохаю тебе, – видихнув він мені хрипкуватим голосом в місце де зходяться плече і вигин шиї, куди згодом і поцілував, через що мурашки побігли моєю шкірою. – Я покохав тебе ще на карнавалі, але коли зустрів знову, то не був певен, що це ти. Але все ж таки, закохався знову, тільки вже в тебе справжню. 

 Я нічого не могла сказати, у мене просто відібрало дар мови, але мені були приємні його слова.

– «На карнавалі?», – раптом осяяло мене.

– Ну, чого ти мовчиш, скажи хоч щось, – благав він мене.

– Я в ступорі, ти не даєш мені і хвилини на те, щоб схаменутись! – заявила я, і Нік розсміявся і пригорнув мене ще сильніше, мабуть моя відповідь його влаштувала.

– Яка ж ти прямолінійна та незвичайна! – сказав він.

– Так, я така..., – видавила я, тому що через його міцні обійми у мене знову перехопило подих.

– Ти не та ким здається на перший погляд, – пояснив Нік і я вирішила не перебивати і послухати що ж він скаже далі, коли ще мені випаде можливість почути компліменти у свій бік, хоча ще треба розібратись, що цьому посприяло. – За той час, скільки я з вами подорожував, я постійно спостерігав за тобою. Коли побачив, то відразу ж припустив, що ти та сама дівчина з якою я танцював, але дізнавшись про тебе краще я майже відмовився від цієї думки, оскільки ти повна її протилежність. Ти сильна, норовлива, іноді грубіянка і безжальна. І тому ти ніяк не могла бути тією граційною та витонченою леді. Але тримаючи тебе зараз у своїх обіймах, я розумію, що ти для мене найбільший скарб у світі і я не хочу тебе відпускати…, ніколи, – говорив він це мені своїм оксамитовим голосом і все ж таки погляд у нього був справді затуманений. Це мене насторожило.