Ти, часом, не вампір? - Аліна Гончарова

- Не свою ж, - пирхнула я.

- Так, для вашої ще зарано, - погодилася подруга.  – І вам потрібна допомога?

Я кивнула.

- Останній план Мирова не спрацював.  Точніше, спрацював, але на п'ять-десять хвилин не більше.

- І що ж це за план?  – спитала подруга, остаточно відсуваючи від себе блокнот із записами.

- Змусити мати думати, що Сергій емм… трохи не тієї орієнтації…

Громова закашлялася, тому довелося послужливо поплескати подругу по спині.  Правда після цього вона кілька разів зустрілася чолом з поверхнею парти, але не суть.

- І вона повірила?  І як ви це зробили?

Відчуваю, мені доведеться переказувати Маші весь вчорашній день.

Виключаючи, звісно, ​​деякі… пікантні моменти…

***

В інституті водночас

POVОлександр

Відкинувшись на спинку стільця, почав старанно гризти олівець, вигадуючи вирішення проблеми.  Не думайте, навчання тут і не пахло.  А ось проблему з весіллям потрібно терміново вирішувати.

- Про що думаєш?  - Заіржав Багров.

- Про Ксюшу, - хмикнув Міша.  – Гарантую.

- Мовчали б, - шикнув я на них, принагідно косячись на лектора.

- А те що? – посміхнувся Андрій. – То ви з нею переспали?

Здається, ричання, що пролунало, все ж таки змусило його заткнутися.  Але судячи з того, як багатозначно переглянулися друзі, відповідь на поставлене запитання їм теж стала зрозумілою.

– І як це було?  – продовжив допитуватись Багров.

- Ти такий виродок, тебе хоч зараз на виставку в стилі модерну, - не витримав знову я.

- І що ви тепер з нею робитимете?  – перехопив естафетну паличку Рудий.  - Ваші предки ж скоро одружуються.

- Зірвемо весілля, - запевнив його я.

Очі пацанів вилупилися, а щелепи повільно зустрілися з брудною статтю університету.

- Ха, - видавив Міша, все ще не відійшовши від шоку.

- І що робитимете?  – втрутився Андрій.

- Кілька штуковин уже придумали, але вони не спрацювали, - зітхнув я.

- У мене є думка, - почав Багров.

- Ні!  - Голосно перебили його ми з Рудим.

Адже всі чудово пам'ятають, що цей недомірок порадив минулого разу?

- Типун тобі на язик!  - заволав Міша, затикаючи Андрію рот гумкою.  - Вічно в тебе тупі думки виникають.

– Але ця гарна, – запевнив нас Багров.

Ми швидко переглянулись.

- Якщо він просто скаже, то нічого поганого не станеться, - промимрив я.

- І ніхто нас не змусить дотримуватися слів цього недоумка, - підхопив ідею Рудий.  – Говори, так і бути.

Андрій самовдоволено підняв підборіддя, а потім прорік:

- Потрібно лише сказати Людмилі, що її майбутній чоловік - вампір.

***

У будинку в той же час (думаю, всі і так зрозуміли, про який будинок йдеться...)

Сергій сьорбнув каву і з радістю подивився на кохану жінку.

- Тобі треба йти в актриси, - промовив він.

Людмила усміхнулася у відповідь і присіла на краєчок дивана.

- А як ти дізнався?  Я помітила тільки після твоїх слів, - промовила вона, уважно стежачи за діями чоловіка.

- Важко було не здогадатися, - хмикнув той.  - Від речей Сашка пахло духами Ксюши, Настя днями в кафе голосно жалілася подругам на мого сина, а вчора і ти чула з його кімнати непогану озвучку.  Та й у "незвичайному" хлопці важко не впізнати Дмитра, я його бачив кілька місяців тому.  Чи сумніваються ще?

- Ні, - засміялася жінка.  - Але мені з самого початку здавалося, що Ксенію потягне до нього.

- І ти мала рацію, - відповів Сергій, обіймаючи Людмилу.

- Ти вже скасував весілля?  – спитала жінка.

- Так, - зітхнув чоловік, але його обличчя знову осяяла посмішка.  – Але їм про це можна й не казати.  Тобі ж цікаво, що ще вигадають наші дітки?

Людмила розреготалася і притягла Сергія до себе.  Вони й так можуть бути разом.  Одружуватися для цього не обов'язково, особливо якщо цей хід зламає життя Ксенії та Алекса.

Адже саме цим двом і доведеться замислитись про весілля.  Не зараз, звісно.  А ось за кілька років?  Чому б і ні?

Ось такі новини, панове, читайте і дізнаєтеся, що буде далі.