Магія без пам'яті - Мiла Морес
Насторожує те, що зі мною вже немає того доброго та веселого Рокса, з яким я почала зустрічатися. Його ніби підмінили, і зараз поряд зовсім інша людина. І він мене лякає своїм безумством.
- У тебе такі маленькі цицьки, - каже не зі мною, а з моїми дитячими горбками. Міг би й промовчати. Я ж не казала, що в нього теж дещо маленьке. - Розсунь.
Намагається розтиснути мої ноги, робить мені боляче, я не здаюся, притискаю коліна один до одного.
- Я не хочу, Роксе, відпусти мене, - знову вириваюся, але моє тіло мене не слухається, сили покидають м'язи.
- Хочеш, руда, хочеш. Давай, - він тисне на мої ноги магією занадто сильно, я не можу чинити опір. Я справді збуджена, але морально не готова до того, що мій перший раз буде таким. На вузькому ліжку в гуртожитку з п'яним одногрупником, який, схоже, не помічає мого протесту.
- Ні, Рокс, будь ласка, зачекай…
Роблю ще одну спробу вирватися. Накочує паніка, моє тіло мене не слухається, я не відчуваю рук та ніг. Вдалося лише трохи підняти корпус, але я відразу була опущена на спину. Мої ноги розведені і зігнуті в колінах, Рокс лаштується між ними. Паніка змінюється жахом, руки почали тремтіти, тіло обдало крижаним холодом. Я прикута до ліжка в позі з розчепіреними ногами, Рокс погладжує мене, піднімає попу.
- Будь ласка, не треба, Роксе, я не хочу, - кажу тихо, але знаю, що він мене чує.
Господи допоможи мені… Тільки не так… Я ж не хочу цього…
Як мені вибратися? Кого покликати на допомогу? До свого телефону я не дістануся, магію переміщень щось блокує, я навіть руками ворушити повною мірою не можу.
Я заплющила очі. Відчула, як по щоці скотилася сльозинка. Схлипнула кілька разів. Може вийде його зупинити, якщо тиснутиму на жалість? Але не схоже, щоб Рокса зараз могло щось зупинити. Його зіниці почервоніли, він дивиться відсутнім поглядом, перед ним зараз тільки тіло, моїх емоцій він не бачить. З незрозумілої причини зацікавився моїми «маленькими цицьками», пестить їх по черзі, але це мене вже не збуджує. Я боюся так, як ще ніколи в житті не боялася.
- Роксе, не треба, - кажу жалібно.
Я завмерла із заплющеними очима. Він уже прилаштовується, щоби вставити, я хочу вийти зі свого тіла. Мене поки що рятує лише те, що він недостатньо твердий у певних місцях. Злегка розплющеними очима бачу, що його рука на дружці. Він водить по ньому, поглядає на мене, облизується, щось примовляє, але звертається не до мене, а до свого млявого інструменту. Очевидно, алкоголь у його тілі зараз і друг мені, і ворог.
- А-а-а-а-а, - співаю йому свою пісню, змушую його забути про секс, про можливість скористатися мною без моєї згоди.
- Що ти робиш? Заспівати вирішила мені? - Він дивиться мені в обличчя. Його очі палають червоним.
Не спрацювало? Чому? Він тільки посміюється.
Я мала раніше використовувати свою силу, але не думала, що він всерйоз зібрався йти до кінця. Все чекала, що він зупиниться, а коли вже не залишилося можливості відступати, я заспівала і… Без результату. Він не забуває. Що відбувається?
На кілька секунд я почула цілковиту тишу. Атмосфера в кімнаті змінилася, волоски на моєму тілі піднялися, у відповідь на шум за дверима на обличчі Рокса майнуло обурення. Віддалено почулися голоси. І після односекундного затишшя пролунав оглушливий вибух. Захотілося прикрити вуха долонями, але я не можу підняти руки, вони ніби стали чужими, ноги так само знерухомлені, не можу їх звести.
Замружилася ще раз… Щось голосно вдарилося об стіну…
Я відчула прохолоду всім своїм тілом.
Рокса на мені більше немає.
Легка тканина накрила мене зверху, і тільки після цього я розплющила очі. Я все в тій же розкоряченій позі, моє тіло вкрите тонким білим простирадлом, у кімнаті курявий туман, не видно далі двох метрів. Але пил поступово почав опускатися, і я побачила величезну дірку в стіні, з того ж боку, де раніше були двері. Там ніби пройшов табун диких тварин. У дверях промайнули допитливі обличчя, але мене в цей момент зацікавив рух збоку. Я трохи повернула голову і побачила Рокса. Він висить на стіні, біля його шиї світиться вогняне кільце, у його очах жах. Зараз він уже не п'яний, протверезів в одну мить. І що примітно, висить він там зовсім голий, все з таким сумно-млявим інструментом.
- Лаурі, з тобою все гаразд? - наді мною схилився містер Нотрил, я відповіла ствердно, повільно моргнувши очима. До них уже почали підступати сльози.
- Покидьок, - містер Нотрил повернув голову в бік Рокса, підняв руку в його напрямку, і я встигла помітити, як кільце навколо шиї почало звужуватися. Мені не захотілося заступитися за свого «хлопця», надто прикро через те, як він зі мною вчинив. Або намагався... - Якщо ти ще раз до неї підійдеш, я поговорю з тобою не як викладач зі студентом...
- Ми взагалі-то зустрічаємося, - Рокс вважає, що це може його виправдати.
Містер Нотрил нічого не відповів, різко махнув рукою на ту ж стіну і зі швидкістю звуку в Рокса полетіло кілька ножів. Одночасно з цим у віконній рамі тріснуло скло, вдаривши у вуха страшним звуком. Два ножі встромилися з двох боків біля шиї, ще два в пахвових западинах, і один ніж між розчепіреними ногами біля паху.
