Меланка - Нора Нойс

Дивлячись в божевільні очі свого брата, я не міг повірити, що він наскільки неадекватний.
Ще пів року тому ми помітили, що з Павлом почало відбуватися щось дивне. Все почалося з легкого нездужання. Кашель, температура, погане самопочуття, головний біль.
Ми не знали, що з ним відбувається, оскільки кого більше на цій планеті ніколи не турбували подібні симптоми. Тут, на Ренарі, істоти навіть не знали, що бувають такі болячки. І коли почули наші розповіді про людей, що вони мають цілий вагон усіляких хвороб, були просто в шоку.
Тому ми одразу ж звернулися спочатку до ціанців, які нічого дивного не побачили. Енергетичні канали Павла були в цілковитому порядку. А після і до відьом, які й припустили, що в Павла немає ні грама магії. І його людське, слабке тіло не витримує такої концентрації магії на Ренарі. Вона його прямо почала вбивати. І єдиним виходом було б терміново повернутися на Землю. Проте Павло вперся, що не повернеться на Землю, оскільки йому довелося б розлучитися з Микитою. Або мій безтолковий брат був би змушений повернутися на батьківщину, де б його одразу засікла королівська варта.
Це я сам відмовився від престолу, переклавши відповідальність на брата. А от мій менший, був діючим королем, який самовільно покинув свої обов’язки, місто, країну та й планету, як не крути. Всі ми думаємо, що його чекає покарання за цей вчинок.
І от, зараз ситуація стала наскільки критичною, що іншого виходу я просто не бачу. Потрібно везти Павла на Землю. Хоча...Сумніваюся, що це зараз йому допоможе. Але все ж таки, все можливо в нашому житті.
- Добре! - несподівано погоджується Микита.
Не вірю своїм вухам, оскільки чув занадто багато відмов.
- Тоді полетіли?! - швидко пропоную, поки ніхто не передумав.
Бачу, що і Павло не протестує. Навіть не здивований. В його стані це було б максимально нерозумно.
- Зараз? - дивується Микита.
- Так, а чого тягнути? Зараз доберемося до столиці, там пересядемо на корабель і на Землю.
Зиркнувши на притихлу відьму, яка забилася в куток, я молився всім богам, щоб Микита не психанув в останній момент і не передумав. Павло завжди був прекрасною, щирою і добродушною людиною. І його смерті мені б зовсім не хотілося. Він просто не заслуговує на це. Хто — хто, але точно не Павло.
- Добре! Тоді полетіли.
Підхопивши на руки знесилене тіло Павла, він пішов першим на вулицю.
- Летиш з нами? - питаю Яну, яка підозріло притихла.
Знаючи цю не нормальну відьму, аж не звично бачити її такою спокійною.
- А можна?
Хм. Ще й дозволу питає. Щось точно не те.
- Якщо хочеш!
Даю можливість їй самій відмовитися, проте вона схвально киває.