Меланка - Нора Нойс

Як же добре вдома. Навіть повітря випромінює цю надзвичайно атмосферу. Звичайно ж, Ренара не є нашою домівкою і ціанці захопили її майже два роки тому. А як не захопити планету, якщо в мого племінника істинна виявилася істинною з планети драконів. Пам’ятаю, як Кирило тоді плювався і проклинав все на світі. Оскільки в своєму емоційно — ментальному, психологічному і магічному рівні ми набагато попереду драконів. Та й технологічному також. Що тут приховувати?
І от, яким було потрясінням, що істинна його сина, з Ренари.
Не стримуюся і посміхаюся.
А якби мітка на Землю вказала, Кирило би зовсім з розуму зійшов.
Цікаво, як він відреагує, що моя істинна землянка? Певно буде кривитися і плюватися. Хм.
Ось так, з маленькою рудоволосою принцесою-ціаночкою і в супроводі балакучої Юлі, яку я і не слухав, ми увійшли на задній двір палацу мого брата.
І я аж здивувався, бо почув суперечку. Одвічну, я б сказав. Аж стрепенувся. Таке виникло відчуття, що і не літав нікуди.
- Я повторюю, що не віддам північні села тобі! - кричав Ауріл, розмахуючи руками. - Так, вони мені потрібні.
- Я пропоную тобі в два рази більші території за ці два села! - наче спокійно говорив мій брат, проте глянувши на його енергетичні канали, я побачив, що він явно перенапружується, щоб триматися.
- Та нащо вони тобі здалися? - фиркає колишній король повітряних.
Пф. Аж самому смішно від цього формулювання. Оскільки донька Яреми і Ауріла - Аріанна, є істинною Кирилового сина Андерса. По суті, всі землі на цьому материку і так мають бути в сім’ї. Але ні! Їхні батьки все одно поділитися не можуть.
Відчуваю, що мій брат закипає все сильніше, тому посилаю тоненькі енергетичні промені, щоб втихомирити його. Такі ж самі, якими мене заспокоювала Селін.
А ця маленька ціаночка відчула мій намір і давай допомагати своєму дядькові. Ох і розумничка.
Не слідкував, що саме говорив Кирило, проте обірвавшись на пів-слові різко розвернувся в нашу сторону.
- Кай!?
Наче не вірячи власним очам, він повільно почав підходити до мене, не відриваючи погляду.
- Ну, а хто ще? - сміючись, відповідаю.
Нам, ціанцям, не притаманні сильні прояві емоцій, чи почуттів. Проте, просто зараз мені хотілося сильно обняти свого брата.
- Брате!
Підійшовши впритул, він ще пару секунд по-розглядав мене, а потім взяв і обняв однією рукою. Хм. Не звично. Вперше обнімаємося. Але це приносить круті відчуття і емоції. Бачу і мій брат пом’якшав за ці місяці сімейного життя.
- Брате, де ти був?
Відпустивши мене з обіймів, цікавиться Кирило. Дивлюся на нього і чесно кажучи не впізнаю. З чистокровного ціанця з Халькоса мій брат перетворився, якщо не на землянина, то точна на ренарця. Став більш емоційним. Навіть риси обличчя з гострих і відсторонених перетворилися в більш м’які. На обличчі відбивається більше емоцій. Я прямо можу читати його і без проникнення в його біополе. Напевно спілкування з його істинними так вплинуло на брата. Як-не-як їхні енергетики і долі переплелися. Здифузилися, так би мовити.
- На Землі, брате — фиркаю. - Корабель рознесло на молекули, тому нам потрібно вдосконалити наші ціанські версії, оскільки вони спроектовані в більшій мірі на магічних та енергетичних взаємодіях. А, оскільки Земля повністю не магічна планета, всі функції відмовили і ми мало не розбилися.
Все це я виклав майже на одному подиху. І чим далі я говорив, тим ширші ставали очі мого брата.
Вони, що, за цей рік жодного разу не пробували злітати на Землю? Хоча...Чого нам туди пертися? Планета не магічна. Ніякої користі не несе. Та й ціанці там ще точно не відмітилися, дітей не наробили. Щоб, як дракони літають забирати своїх забутих - втрачених дітей. Хоча...Боги, боги...В голові прокручуються усі мої випадкові дівки. Чорт! А я завжди використовував захист? Бляха, та я часто навіть не пам’ятав скільки жінок в мене було за один раз. Не те що про презики пам’ятати..
- А що ти там забув?! - дивується, Кирило.
- Пф!
Ну чудово. Не могла ця дампірка так голосно не фиркати.
- Я чогось не знаю?! - прищурюється Кирило, пропалюючи свою жінку гострим поглядом.
Ооо, в раю намічається буря.
От би зараз, просто взяти віддати малу і по — тихенькому злиняти. Щоб не пояснювати і виправдовуватися перед Кирилом, і не розповідати про свою дурну пригоду. Але ж цікаво. Чому дампірка не розповіла про все брату?
- Твій прибабаханий брат викрав Декарая і хотів закинути його на Землю. Але щось пішло не так..., -ох, ця зараза!
Протягнула останні слова таким тоном, що мені знову захотілося її придавити.
- Радий був побачитися! - швидко говорю, всовуючи малу принцесу Юлі в руки. Від гріха подалі, якщо чесно. Нехай прикриється дитиною. Бо дивлячись на це маленьке чудо, я відчуваю виключно позитивні емоції.
- З вами добре, але мене дружина чекає.
Розвертаюся, і швидко йду. Під ошелешений братовий погляд і Юліну скривлену фізіономію. Ще й очі завертає. Зараза така.