Зрадник, проклятий та демон - Рита Адлер
Тим часом, звільнивши мене від решти одягу (бюстгальтер я відважно притискала закоцюблими пальцями до себе, бо всередині був перстень), поклавши у ванну, наповнену білою теплою купіллю, що пахла ваніллю і молоком, Рохерт Веллс сів поруч у кріслі. Його обличчя було безтурботним, жодного сліду від хвилювання, збентеження, немов би я просто завітала до нього в гості й щойно не відбулося чогось надзвичайного.
- То що, Анастасіє, тепер ти переконалася, що тобі небезпечно перебувати на борту проклятого зорельоту? Тим більше, на твій слід натрапив Чорний Скорпіон, від якого немає порятунку, і ти запросто могла б загинути, - простягаючи чашку із чаєм, скрадливо запитав демон.
- Так ... – я видихнула із полегшенням, взяла чашку, відсьорбнула ковток та випростала ноги, відчуваючи неймовірну насолоду. - Невже всі інші загинули? Невже я нарешті звільнилася і від прокляття, і від нав’язливих домагань капітана Дейва?
Це були питання до самої себе, і я це розуміла, не відчуваючи сорому перед чоловіком, що сидів поряд, не відводячи від мене погляду.
Я допила чай та відчула, як заціпеніння поступово покидає усе моє тіло, тепла вода м’яко огортала, як і приємні аромати, і коли я побовтала пальцями, на поверхні з’явилися напівпрозорі бульбашки піни.
- То як щодо моєї пропозиції? – немов не почувши мого запитання, повелитель демонів схилився над водою, забрав із моїх рук чашку, а його гаряча долоня, сховавшись під піною, м’яко лягла на мій живіт.
- Я поки що нічого не вирішила, - підгинаючи в колінах ноги, я була рада, що піна, яка вкривала воду, стала дуже густою, так що хлопцеві крізь неї майже нічого не було видно.
- Можливо, що ти вже встигла закохатися в проклятого капітана, який тебе викрав?– скрадливий шепіт пронизав мене до самого нутра;
затамувавши подих, я прошепотіла:
- Ні…
- Тоді, можливо, ти дуже хочеш повернутися назад, у розпал бойовища?
- Ні, тільки не туди, - пригадавши нищівний холод космічного простору, потім залізну руку, постріли бластерів, кров, дим та розпачливі вигуки, я пірнула під воду. І ніщо, ніякі жахачки, вмовляння, навіть докази здорового глузду не могли б цієї миті змусити мене з неї вилізти.
- От і прекрасно, - почула, щойно випірнувши, а розімкнувши повіки, побачила, що Рохерт Веллс стоїть поряд із ванною напівоголений, його м’язистий торс прикрашало лише татуювання – велика темно-бура спіраль із кабалістичних знаків, зліва і справа зображення знаків долара та євро, а посередині – гривні.
- То ти впустиш мене до себе? – хрипким голосом запитав демон, дивлячись на мене згори донизу.
- Ні… - прошепотіла я, притискаючись до дна ванни, і в той же час не маючи сил відвести погляду – від сильного м'язистого торсу, від біцепсів, теж помережаних татуюваннями невідомих мені таємничих знаків, що притягували погляд; трохи нижче пупка вниз, під пояс штанів тяглася ледь помітна смужка темнуватого волосся, ще нижче проглядалися вузькі стегна…
Лише уявивши, що за випуклість надимає тканину, я відразу відчула солодку млість.
Я лежала у воді та мала ілюзію, що мене ніби похитувало на хвилях червоного океану курортної планети Варган, де ще зовсім нещодавно ми відпочивали із Олегом. Той оманливо ніжний букет квітів, який він мені подарував…
Чому оце все раптом спливло в моїй уяві?
Навіщо взагалі було думати про це у час небезпеки?
Адже я щойно звільнилася від капітана Дейва та його настирливих залицянь…
Але очі цього білявого хлопця – тепер жовті, немов у тигра, опушені густими віями, ці виразні брови, з'єднані над переніссям…
Його гіпнотичний погляд був спрямований просто мені в середину мого єства, приманюючи та зачаровуючи, заставляючи прагнути обіймів.
- Але тобі все одно доведеться виконати угоду, - прошепотів просто мені у вуста Рохерт Веллс.
- Тобто?.. – моє серце стукотіло у грудях, немов піймана пташка.
Спокуслива посмішка та обережний доторк.
- Принаймні, ти можеш віддячитися мені за свій чарівний порятунок?
- Невже тепер повний місяць? - марно намагаючись відвести погляд від досконалого чоловічого тіла, тим часом я не могла не відчувати його чарівливий збуджуючий аромат.
- Так, сьогодні серединна фаза повні, і це просто дивовижно, що сутичка відбулася в такий зручний час.
- Але я не давала ніякої клятви, - відчуваючи хвилі лоскітливого збудження, спромоглася видихнути я.
- Тоді можеш її дати просто зараз! Ми можемо укласти угоду, і ти без зайвих зволікань її виконаєш. Адже усе так гарно складається, чи не так?
Рохерт Веллс нависав наді мною, його тіло огортав ледь видимий блакитнуватий туман, я тремтіла, мов у лихоманці, мій мозок атакували думки: а чи не попросити цього прекрасного хлопця – такого міцного, здорового, красивого, владного, досконалого у всіх відношеннях, лягти поряд зі мною в купіль, та спробувати вгамувати вихор, що розгортався всередині мого тіла. Бо в іншому разі – я відчувала – могла б вибухнути будь-якої миті, та просто злетіти над водою, піднята неймовірно потужною хвилею сороміцького бажання.
- Про що це ти таке говориш, - пролепетала я.
- Анастасіє, ти така гарна, і я прагну, аби ти якнайскоріше стала моєю… - спокусливий демон занурив обидві руки під воду та поклав свої гарячі долоні на мою талію.
- Ні… - я відразу ж спробувала відсторонитися, та хлопець дав зрозуміти, що не відпустить мене.
Принаймні, якщо я не загорланю, не почну битися, кусатися чи ще якимось чином не виявлятиму деструктивні нахили. Ось тільки я сама не розуміла, що я цієї миті хочу – аби цей красень зник, залишив мене у спокої, або ж… оволодів мною.
