Гвендолін - Олеся Лис

Двері різко відчиняються, ледь не вдаривши мене по лобі. Я поспішно відскакую в бік і притискаюся до стіни, намагаючись зробитися якомога непомітнішою, але вискочивши, як ошпарений, з кімнати Сван мене відразу ж помічає. Він, зачинивши дерев'яну стулку, робить крок до мене і, схилившись, тихо говорить:

- Тобі не вдалося провести мене, маленька погань. Будь впевнена, я за тобою стежу. І не піддамся твоїм звабливим чарам... А, як тільки, ти зробиш те, що потрібно, я знайду спосіб як від тебе позбутися…

Над моєю головою в стіну врізається кулак, і я від страху заплющую очі, всерйоз побоюючись, що наступний удар втрапить мені по голові, але чую лише кроки розсердженого варвара, що віддаляюся від мене. І за що він мене так ненавидить?