Магія без пам'яті - Мiла Морес

Дивлюся на свого чоловіка здивовано, він насупився, хлопчик продовжує дивитися на мене невідривно, навіть страшно від його погляду.

- Чому ти подарував їх мені? – питаю ласкаво Доріана.

- Тому що ви - найкрасивіша жінка, яку я бачив, - хлопчик знову опустився на коліно і приклав руку до грудей.

- Це ти його підмовив? – штовхаю чоловіка убік, запитую пошепки.

- Ні, - усміхається мені, але бачу, що каже серйозно.

- Дозволь я поясню, - Діен сів на сусіднє крісло, хлопчик став біля нього, продовжує дивитися на мене пронизливими сіро-блакитними очима.

- Ваші очі схожі на очі моєї мами, - хлопчик сам додав роз'яснення. - Але у вас волосся красивіше.

За нашими спинами пролунав дзвінкий веселий сміх, і ці звуки різко наблизилися. До нас підійшла темноволоса дівчина з широкою посмішкою на обличчі.

- Познайомся, Лаурі, це Есмеральда, мама Доріана. З її чоловіком Енді ти вже знайома.

- Дуже приємно, - відповідаю молодій дівчині, вона мене уважно вивчає.

У цієї милої чорноволосої жінки очі й справді зелені, хоч трохи темніші, ніж мої, і в них горять дикі вогники. Загалом вона виглядає дуже молодо, свіжо, хоча я припустила б, що дружина Ендрю Хота має бути старшою.

- А як же я рада! - Есма простягла руки для обіймів, і я легко цьому піддалася. - Нарешті й Елім у парі! Значить, у вашій сім'ї повний комплект!

- Так, мабуть, - Елім дивиться на мене з гордістю.

- Ну, Дорі, ти вже визначився? - Запитує хлопчика дядько Діен.

- Так, - він все ще біля мене, буквально за один крок. Тепер дивиться знизу вгору, тому що я підвелася для знайомства з його матір'ю.

- Я знайшов найкрасивішу жінку і хочу, щоб вона була моєю, - серйозним тоном каже хлопчик, але з його вуст все звучить до сміху зворушливо. Оточуючі весело посміхнулися, продовжують спостерігати за тим, що відбувається з цікавістю. Я в найбільшому шоці, тому що дитина з незрозумілої причини вибрала мене, як найкрасивішу на цьому заході, з нею явно можна посперечатися.

- Спокійніше, Дорі, ця жінка моя, - Елім притис мене до себе, ніби позначив межі своїх володінь.

- Але... дядько Ді! – кричить хлопчик, озираючись назад у пошуках захисника. - Ти сказав, чужу жінку чіпати не можна, але вона тут найкрасивіша! – каже скривджено і жалібним тоном. - Дядько Еліме, віддай мені цю жінку, вона мені подобається, - Дорі смикає мого чоловіка за штани, просить очима, ніби мова про шоколадку з горіхами.

- Це моя жінка, і я нікому її не віддам, - уже сваряться, хоч ситуація смішна. Я зараз між двох вогнів, все це тішить, я насолоджуюся виставою.

- Ну, дядьку Ді, скажи йому! - Дорі схлипнув.

- Чужу жінку чіпати не можна, отже, це не вона, - спокійно каже Діен. - Своєму батькові це теж передай.

- Так він знає, - хлопчик серйозний, жартів дорослих не розуміє. - Він нікому не дозволяє чіпати маму.

- Та знаю я... Рукостискання два рази на місяць, - якось загадково і з досадою відповів дядько.

- Так, тато тебе любить, тому такий щедрий! - Доріан викликав чергову хвилю сміху, але я не до кінця зрозуміла, чому всім так весело.

- Бачиш, брате, - продовжив Діен, звертаючись до Енді, - смаки проявляються ще з дитинства. На прикладі твого сина я тобі нарешті це довів!

- Я вже зрозумів, Ді, заспокойся, - Енді кивнув братові примирливо, мабуть, мова йде про їхнє спільне минуле. – Мій типаж – брюнетки, це точно.

- От раніше б визначився, тоді і я зараз був би в парі, - це вже було сказано без жартів, скоріше з образою.

Я трохи розгубилася, бо навколо дуже багато людей, і всі хочуть щось сказати. Я лише починаю звикати до них, пізнавати, та все одно періодично почуваюся ніяково. А зараз ще й дивуюся, тому що кмітливий симпатичний хлопчик зробив мені незвичний комплімент. І щось підказує мені, що діти зазвичай кажусь те, що справді думають.

- Що це було, мені хтось розкаже? – питаю невпевнено, киваючи на хлопчика.

- Доріан вибрав жінку, яка схожа на його призначену, - відповідає Елім.

- Дядько Ді, ти ж сказав, що я можу вибрати, - хлопчик все ж образився, надув губи.

- Дорі, ця жінка народить твою призначену, і вона буде така сама, але молодша, спеціально для тебе.

- Правда? – хлопчик ухопився за мою сукню, дивиться в очі, а я сама зараз хотіла б поставити присутнім багато запитань. - Отже, моя жінка в її животі, як Джолі була в тітки Аліти? - Він хотів доторкнутися до мого живота, але, мабуть, відразу згадав, що чіпати чуже не можна, відсмикнув руку.

- Що це означає? - я розгублена. – Ми ж не… – не знаю, як висловитися, слів не підібрати.

- Ні, Лаурі, - Елім цілує мене в скроню, - ми поки що нікого не зробили. Ти ж не хочеш поспішати, правда?

- Ні, - відлягло.

- Ну, ви не затягуйте, - каже Енді, посміхаючись якось по-особливому.

- Може років за десять і ми до цього прийдемо, - відповів мій чоловік, дивлячись на хлопчика поряд з Діеном.