Мобі Дік - Герман Мелвілл
Коли двоє незнайомих людей, зустрівшися десь посеред Соснового Пустища в штаті Нью-Йорк або на не менш пустельній Солсберійській рівнині в Англії,- коли, зустрівшись випадково в такій негостинній глушині, ці двоє людей неодмінно привітаються, зупиняться на хвильку й попитають один у одного, що нового, а можливо, що й сядуть удвох посидіти та відпочити,- то, певне, ще багато природніше двом китобійним кораблям, зустрівшися десь аж на краю світу, на безкраїх Соснових Пустищах та Солсберійських рівнинах океану, аж за самотнім атолом Фаннінгом або далекими островами Гілберта,- ще багато природніше, кажу, цим суднам, зустрівшись у морі, не тільки перегукнутися вітаннями з борту на борт, а й увійти в іще ближчий, більш приятельський і товариський контакт. А особливо очевидним це здається, коли ті судна - з одного порту і їхні капітани, помічники капітанів та й багато хто з матросів знають одні одних, отже, можуть побалакати про багато домашніх справ, таких любих серцю.
Бо люди на тому судні, котре перебуває в плаванні вже давно, можуть сподіватися, що на кораблі, який прямує з дому, є для них листи; і, в усякому разі, він може лишити їм газети, на рік чи два свіжіші, ніж остання, яка знайдеться в їхній заляпаній і замацаній підшивці. На віддяку за таку послугу прибулий корабель може почути останці відомості щодо промислу в тих водах, куди він прямує,- а це для нього надзвичайно важлива інформація. І якоюсь мірою все це стосується й тих кораблів, котрі зустрічаються в самих місцях промислу, хоч би навіть вони обидва відпливли з дому однаково давно. Бо, можливо, на котромусь із них є листи, передані якимсь третім судном, що плаває тепер дуже далеко, і деякі з цих листів можуть бути призначені саме для зустрінутого судна. Та й новинами щодо умов промислу можна поділитись, і погомоніти по-дружньому. Адже цих людей поєднує не тільки природна солідарність усіх моряків, а ще й усі ті особливі почуття спорідненості, які постають зі спільної професії та однакових злигоднів і небезпек.
Не вадить і те, що судна можуть бути з різних країн,- принаймні коли мова на обох та сама, як то буває з американцями та англійцями. Правда, такі зустрічі трапляються нечасто хоч би вже через те, що в Англії китобоїв небагато, а коли й трапляються, то бувають не дуже теплі; адже англієць самою своєю натурою стриманий, а янкі - той не дуже любить, коли хтось робить те саме, що й він. Крім того, англійські китобої часом ставляться до американських з легкою погордою столичних жителів, уважаючи довготелесих худих нентакітців із їхніми химерними провінційними звичками за якихось морських селюків. Та на чому грунтується ця гоноровитість англійців, важко зрозуміти, коли згадати, що всі янкі, разом узяті, за один день добувають більше китів, ніж усі англійці, разом узяті,- за десять років. Та, може, це в англійців просто така невинна фанаберія і нентакітець не бере її близько до серця: адже він знає добре, що і йому самому не чужі деякі фанаберії.
Отож ми бачимо, що з усіх кораблів, які плавають у морі поодинці, китобійні мають найбільше підстав для товариськості - і вони справді найбільш товариські. Торговельні судна, чиї шляхи перетнулися десь посеред Атлантичного океану, буває, розминаються, не привітавшись,- вони ігнорують одне одного в чистому морі достоту так, як двоє чепурунів на Бродвеї, і, можливо, на кожному з них ще й пускають шпильки щодо оснащення другого судна. Що ж до військових кораблів,- ці, коли їм трапиться зустрітись у морі, насамперед виконують цілу низку всяких дурних поклонів та реверансів, як-от спускання вимпела, і в усьому тому не видно справжньої, щирої, доброї волі та братерської любові. Ну, а судна работорговців - ті звичайно так страшенно квапляться, що, зустрівшись, намагаються розбігтись якомога швидше. Пірати, коли схрестяться шляхи їхніх схрещених кісток, вітаються запитанням: «Скільки черепів?» - так само як ото китобої перегукуються: «Скільки барил?» - і, відповівши одні одним на те запитання, теж розходяться в різні боки, бо ж на кожному з обох суден пливуть пекельні виродки і їм не дуже приємно бачити таких самих виродків з іншого судна.
Зате погляньте на богобоязного, чесного, скромного, гостинного, товариського, невимушеного китобоя! Що робить китобійне судно, зустрівши інше китобійне судно в більш-менш пристойну погоду? Влаштовує «гем» - річ настільки невідому будь-яким іншим суднам, що вони й самого слова не чули, а коли випадком і почують, то тільки глузливо вишкірять зуби та повторять заяложені дотепи щодо «дмухачів» та «салганів» чи ще якісь подібні милі слівця. Чому воно так, що всі моряки торговельного флоту, і всі пірати, і військові моряки, і навіть матроси з невільничих суден почувають таку глибоку зневагу до китобійних кораблів - на це питання дуже важко відповісти. От, зокрема, у випадку піратів: хотів би я знати, чи в цій професії є щось особливо достойне? Правда, вона часом підносить людей дуже високо, але ж тільки з зашморгом на шиї! А крім того, коли хтось піднесеться на висоту в такий чудний спосіб, то в цьому високому становищі йому бракує справжньої опори під ногами. Звідси я висновую, що в своїй похвальбі, нібито він підноситься дуже високо над китобоєм, пірат не має під собою твердого грунту.
Але що ж це таке «гем»? Ви можете геть стерти свого вказівного пальця, водячи ним униз і вгору по шпальтах словників, але слова цього не знайдете. Доктор Джонсон 80 не спромігся досягти такої ерудиції; і в ковчегу Ноя Вебстера 81 цього слова теж нема.
А проте це виразисте слівце вже багато років постійно вживає тисяч із п’ятнадцять щирих янкі. Безперечно, воно потребує визначення і його слід занести до словників. Дозвольте ж мені з цією метою дати