Марко в пеклі - Кочерга Іван

Ні, які дрова, у нас скрізь ліфти або парове опалення, чик-чик і є.

Дідько. Ну! От життя! А пошту? Пакети носять?

Спринцовка. Звісно. Але в нас у кожного кур'єра свій автомобільчик, чик і готово.

Дідько.— Ех. Ну й життя! Почастуйте, пане, цигаркою.

Спринцовка дає йому цигарку.

Дідько. Ну, то, пожалуйте, я вас здам комендантові.

Спринцовка. А... а.... там не дуже гаряче?

Дідько. Ні, чого ж там, градусів 800—900, не більш.

Спринцовка (з жахом). Я... як ві-вісім-сот! Увіходить Фанфаріель — молодий дженджуристий чорт.

Д і д ь к о. Ось тут пасажира принесли, пане коменданте, прийміть, будь ласка, бо мені треба нести пакети янгол зна-куди — і на Лису гору 13, і на Брокен 14, і в Лондон,— цариця •влаштовує бал.. Своїх лахудр так не післала, а все на бідного чорта, і хоч би комету дали, чи що, а то дуй пішки.

Фанфаріель. Ну, ну, не бурчи, іди. (Дідько зникає.)

Спринцовка (почтиво уклоняється Фанфаріелеві), Моє шанування, пане коменданте.

Фанфаріель (скромно). Ні, я не комендант, це тільки тимчасово, я діловод. Був, розумієте, раніш за секретаря, але в нас скорочення штатів, а роботи, розумієте, удвоє, ходімо, я вас проведу.

Спринцовка (переляканий). А мо... може... я де-небудь тут. Це, знаєте, непорозуміння, я ж тільки хвершал. А що я там написав кілька п'єс, то все одно їх репертком не дозволив, їй-богу, я ж нічого. Пустіть, будь ласка.

Фанфаріель. Та що ви! Ви пишете п'єси? То я ж теж драматург. Дуже радий познайомитись, колего. А то, вірите, нема з ким і поговорити. Цілий день в канцелярії, може, я й вас влаштую в канцелярії.

Спринцовка (в захопленні). Дуже дякую! А хіба тут теж є театр?

Фанфаріель. Ну, звісно. Тільки ніяк не можна висунутись. Цензура, розумієте, пекельна. Вимагають, щоб усі чорти були подібні до янголів, а люди скрізь мерзавці, але я й на це згоджуюсь. Але гірш за все, що оригінальному чортові не дають ходу на сцену. По-перше, скрізь переробляють старі п'єси, а, по-друге, перекладають чужоземних. Наприклад, у нашого директора жінка щомісяця перекладає нову п'єсу — то який же тоді це театр? Тільки мова своя — чортяча, а зміст цілком чужий. Знаєте, я написав чудову дрібничку і хочу пустити її, розумієте, контрабандою, коли буде яке-небудь свято, ось тільки акторки підхожої ніяк не знайду. Ну, то ходім, я вам все покажу. (Бере Спринцовку під руку.) Дуже радий з вами познайомитись, сюжет, розумієте, такий.

Спринцовка (показує зляканий на безодню зліва). А-а... це що там таке? Долі.

Фанфаріель (байдуже). А то так, нічого. Це, розумієте, наші, гм, санаторії. Як хочете, то коли небудь я вам покажу.

Спринцовка^ боязко заглядає вниз). Ай! Там вогонь! Якісь голі люди.

Знизу долітають глухі крики і враз вибухає полум'я.

Ай! (Відступає.) Вони лізуть сюди. Калавур! (Чіпляється за Фанфаріеля.) Калавур! Добра са-са-са-наторія.

Знову вибухає полум'я. Ф а н'ф а р і е л ь. Нічого, нічого, це вони, мабуть, побачили нас. Гей! Чому немає вартових! А проте, як хочете, можете подивитись: у нас це чудово поставлено, є цікаві примірники. Гей! (Свистить у свисток.)

Вбігають двоє зелених чортів з тризубцями в лапах, із чорними тризубцями на грудях на кшталт колишнього петлюрівського герба.

Фанфаріель (гримає на них). Ви де, мерзотники, швендяєте? Думаєте, як на вас петлюрівські герби, то можна й нічого не робити! Бачите, грішники лізуть. (До Спринцовки.) Це знаєте, генерал Петлюра вигадав для них нову уніформу із своїм гербом. (До чортів.) Пропускайте по-одно-му, нехай пройдуть на той бік.

З безодні вилазять одна по одній кілька постатей і проходять через

кін праворуч, де й зникають. Першим вилазить постать у звичайному цивільному вбранні, але з довжелезними руками і з величезними, мало не в аршин, п'ястами, якими він увесь час чухає одну об одну.

Спринцовка. Хто це?

Хабарник мовчки простягає одну з довжелезних рук ї хоче схопити Спринцовку, який з жахом ховається.

Спринцовка. Калавур! Хто це? Чого це в нього такі довгі руки? Це, мабуть, князь Довгорукий 15. Ф а н ф а р і е л ь. Та ні. Це просто хабарник. С п р и н ц о в к а. А. То що ж це він робить зі своїми руками? Фанфаріель. Він увесь час їх чухає. Його кара в тому й полягає, що руки в нього завжди сверблять. Хабарник.

Дайте льоду, дайте масті,

Дайте ліків, дайте ніж,

Щоб позбутись цей напасті,

Втамувати цей свербіж!

Де знайти хоч на хвилину,

Спокій де мені дістать,

Бо без краю, без упину

Руки все мої сверблять.

(Виходить із стогоном.) Спринцовка. Ото лиха година! Це вже справді і хабара не захочеш. А це хто, носильник, чи що?

Фанфаріель. Де там носильник. Це ж розтратник. Спринцовка. Та чого ж він касу тягне? Невже цілу касу вкрав?

Фанфаріель. А це така його кара — цілий вік касу на спині тягати.

Спринцовка. От так фізкультура, бодай йому лиха година!

Розтратник.

Ще коли я жив десь вище,

З ції каси як тягнув,

Часто думав я, навіщо

Роблять каси з чавуну.

От тепер я зрозумію,

Для чого був той метал.

Не стримає хоч крадія,

То щоб він його тягав!

Чорт (підганяє його канчуком). Ну, ну, іди, не затримуйсь.

Розтратник зі стогоном тягне далі касу.

Спринцовка. Ай справді, навіщо ті залізні каси, коли все одно вони з ключами, та ще й запасний є, коли той загубиться. Хіба ось тільки замкнеш раптом ключі в касі, як це було раз з нашим касиром, та й те дарма — слюсаря покликали. Одімкнув. Калавур! А це що?

З безодні вилазить "ґвалтівник", відбиваючись від 5—6 спокусливо

вдягнених жінок.

Спринцовка. Хто це? Балетна студія, чи що? Фанфаріель. Яка там студія. Це ґвалтівник і його кара.

Спринцовка. Добра тобі кара. Це б і кожний ґвалтівник схотів, щоб його жінками карали.

Фанфаріель. Ану, спитай у нього, чи дуже він радий. Він волів би краще вмерти, ніж терпіти від цих жінок, що не дають йому заснути ані на хвилину.

Ґвалтівник.

День і ніч нема спочинку... Ех, заснути б хоч на мить, Одчепіться, кляті жінки, Хочу спать, а не любить! Одчепіться, невблаганні, Залишіть ви мордувать!.. На підлозі, під парканом, Хоч в канаві, тільки б спать!

Жінки торсають і тягнуть ґвалтівника.

Спринцовка. Це вже дійсно пекельна кара. Немає гірше, як хочеш спати і не можна. Це й зі мною бувало, як поїзда вночі чекав.

Вилазить п' я н и ц я, а за ним сила різноманітних п л я ш о к зі спиртовими напоями, що його переслідують і лізуть до нього.

Спринцовка. Це що за процесія? Фанфаріель. Це п'яниця і пляшки зі спиртовими напоями.

Спринцовка. От лахва, цілий буфет! Але чого ж він не п'є?

Фанфаріель. Тому, що немає тільки одного напою, що за нього він віддав би всі інші,— склянки чистої води... Н' яниц я.

Все нутро пече без жалю Невтамований вогонь,

А бодай чорти забрали Той проклятий алькоголь! Чим пожежу загасити, Чим зарадити біді... О благаю, дайте пити, Хоч один ковток води! (Вибігає в розпачі.)

Спринцовка. А це хто, здається, якийсь робітник?

Фанфаріель. Це прогульник, він увесь час прогулював на землі і нарешті потрапив до нас.

Спринцовка. То що ж він тут робить?

Фанфаріель. Що робить? Увесь час благає, щоб дали йому хоч яку роботу. Але йому не дають — і в цьому його кара.

Спринцовка. Добра тобі кара. Та це б усякий захотів.

Фанфаріель. Ану, спитай. Він і то вже 5 разів вішався з нудьги.

Прогульник.

Більш немає сил терпіти. Де подітись од нудьги? Дайте що-небудь робити — Хоч із глини пироги. Дайте землю рить руками, Дайте пекло замітать. Хоч залізо гнуть зубами, Хоч помийні чистить ями, Тільки б, тільки б не гулять! (Виходить.)

Спринцовка. Це вже дійсно лиха година! Дайте йому хоч папери які підшивати, бідоласі.

Фанфаріель. Ну, то що ж там стали, далі. Чорт. Не хочуть іти. Фанфаріель. Як не хочуть? Хто? Чорт. Та цей... з портфелем.

Чорти нагинаються над безоднею, звідти висувається плакат з написом "Без доклада не входить".

Фанфаріель. А! Це, певно, бюрократ. Ану, тягніть його за шкірки.

Чорти починають ширяти вниз своїми тризубцями. Плакат зникає, але натомість висувається другий: "Зверніться до секретаря". Плакат зникає.

Чорт (в розпачі). Не йде!

Фанфаріель. А, то ну його в болото. Звісно, що бюрократа навіть чортячі вила не беруть.

Фанфаріель. То ось бачили, які в нас "санаторії", кожний пацієнт —може зрозуміти, що саме пошкодило йому в житті. Ну, а тепер ходім, покажу вам і нашу канцелярію.

Спринцовка. Добра санаторія.

Виходять обидва.

Увіходить Ліліт у супроводі своїх пекельних фрейлін — кількох розкішно зодягнених жінок. Сама Ліліт у чорній усіяній діамантами оксамитовій сукні з голими руками і з розрізом на стегні. Вона сідає на крісло праворуч і рухом руки відпускає фрейлін, які виходять.

Ліліт (хмуро дивиться перед себе). Цей солдат не сходить у мене з думки... О, як би я хотіла залишити його біля себе... Я ніколи не бачила очей, щоб горіли такою завзятою одвагою... (Підводиться.) Мені здається, що разом з ним вдирається свіжий вітер безмежних просторів землі, і так жадливо зітхають груди, щоб пити без кінця це свіже повітря... Але де ж він? Гей, хто там! (Тупає ногою.)

Фанфаріель (з'являється миттю). Кликали, царице?

Ліліт. Ви не знаєте, де цей... як його, солдат — більшовик, як його, Марко, чи що. (Одвертається.)

Фанфаріель. Ще не прибув, царице.

Ліліт. Як не прибув? То де ж він?

Фанфаріель. А зрештою, може, він у другому відділі — я довідаюсь.

Ліліт. Стривайте. Ви, як і завжди, нічого не знаєте. Замість писати безглузді п'єси, краще б займалися ділом. Слухайте... Я... я хочу, щоб він залишився тут... цей солдат. Як би це зробити?

Фанфаріель. Ну, то не оддавайте йому накладні — тільки й усього.

Ліліт. Ні, я не можу цього зробити —— не маю права. І пекло має свої закони.

Фанфаріель (сміється). Ну, тоді доручіть його якій-небудь з наших красунь — Аспазії 16, Фріні 17 або прекрасній Єлені І8, хіба ж їх мало.

Ліліт (гнівливо). А, то я, виходить, поганша за яку-небудь Фріну! Я, перша дружина Адама, пекельна цариця, славетна Ліліт! Та ви думаєте, що ви говорите! Чим писати безглузді п'єси...

Фанфаріель. Ото, далися їй ці п'єси... я... я не смів, царице.

Ліліт. Фріна! Він і дивитись на неї не схоче. . Фанфаріель. Пробачте" царице. Ліліт. Який він вибрав пароль? Фанфаріель. "Маруся".

Л і л і т. ' Маруся. Певно, яке-небудь дурне дівчисько. Ну, добре. Сьогодні в мене велике приймання. Коли приведуть цього дурня, скажіть, щоб його привели до мене.