Марко в пеклі - Кочерга Іван

Розлягається страшенний регіт з-за брами.

А, то ви ще сміятись! Я ж вас припечатаю зараз най-сильнішим закляттям, від якого тремтять чорти і буржуї всього світу. (Виймає з кишені штанів грудку крейди й пише одним начерком на брамі радянську зірку, що зразу ж загоряється червоною пентаграмою.)

Страшенний гуркіт трусонув усе пекло.

Ага! Не подобається. Цей знак зруйнував багато фортець ще міцніших за пекельні ворота!

Підбігають кілька чортів і Анкето в.

А н к е т о в. Громадянине! Товаришу! Просимо вас не бешкетувати. Так же не можна. Це ж таки пекло, а не яка-небудь пивниця!

Марко (грізно розмахуючи крейдою). Зараз же відчинити мені пекло та повернути мої вагони, а то я тут вас усіх поперекреслюю!

Анкето в. Але ж не можна, товаришу. Всі вакансії в пеклі зайняті.

Марко (грізно). Наплювать мені на ваші вакансії!.. Зар&з же одчиніть. (Знов грюкає в двері.)

К б з е р о г (вбігає, засапавшись). Стгивайте, мсьє, загаз. Його величності Сатани загаз немає вдома, він десь на землі, подогожує, інкогніто. Але її величність цариця Ліліт, зважаючи на ваші, гм, пгохання, дозволяє вам увійти до пекла на тги дні, але з деякою умовою, бо в нас, вибачайте, свої погядки.

Марко (нетерпляче). Ну?

Козерог. Ви повинні вибгати ваш власний паголь. Марко. Пароль?

К о з е р.о г. Так, паголь, адже ж ви самі з війська і знаєте, що без паголя не можна. Отже, вябегіть паголь, але з умовою, коли ви його забудете, то вибачайте, зостанетесь у пеклі назавжди.

Марко. Як назавжди, адже ж у вас немає вакансій! А н к е т о в. Це нічого, ми тоді кого-небудь скоротимо. Марко. Як, і у вас скорочують? Ну, то чорт з вами, згода.

Ко'зерог. Завітайте, пгошу. (Уклоняється.) То який же буде ваш паголь?

Марко (тре чоло). Пароль? Ага, здумав — Маруся! Нехай буде Маруся, вона добра дівчина, допомагала нам.

Козерог. Добре. Отже, пам'ятайте добре, бо як забудете, то вже не пгогнівайтесь. Ну, то я побіжу, доповім цариці.

Всі чорти зникають.

Марко. Маруся, Маруся... Треба не забути. Да-а, де ж мій приятель хвершал? (Озирається.)

Хламушка (наближається до Марка). Драстуйте, дяденьку, товаришу командире. От як добре, що я вас побачив!

Марко (здивований). Це ще хто? Ти де взявся? Якийсь безпритульний...

Х-л а м у ш к а. Як! Хіба ви не пам'ятаєте? То ви ж мені й чоботи подарували, спасибі вам за це.

Марко (тре чоло). .Ні, не пам'ятаю, неначе справді я десь тебе бачив... Але... (Озирається.)

Хламушка.. Ая вже тут давно, всі вже порядки знаю. Ви, мабуть, шукаєте вашого товариша, так його забрала Ліліт — цариця така чортяча...

М а р к о. Та що ти верзеш! Хіба в чортів є царі та цариці? Хламушка. На тобі! То де ж їм прикажете й бути, як не тут.

Марко. І справді, ну, то що ж ти тут робиш?

Хламушка. Та нічого — стріляю собі помаленьку. Хочу до пекла податись. Де з ким я вже познайомився, є тут один з наших, теж безпритульне собі чортеня. Слухайте, я знаю вашу справу, ваші накладні у цариці, то я хочу вам розказати про деякі пекельні порядки, щоб вас не обдурили. То ось слухайте. (Наближається, таємниче.) Як підете в пекло, пам'ятайте три речі, яких не можна там забувати: перше — коли що дають, то треба брати лівою рукою, друге — в пеклі вимовляють 12, а пишуть — 13, і третє — коли цариця примусить вас вгадати земну дівчину серед пекельних красунь, а це дуже трудно, бо всі дівчата скрізь однакові — і на землі, і в пеклі — один бїс.

Марко (береться за голову). Та на біса мені ті дівчата!

Хламушка. Як-то на біса! Звелять вгадати, нічого не поробиш. То знайте, є тільки одна різниця між людськими і пекельними дівчатами.

Марко. Ану, яка,— може, не вмиваються?

Хламушка. Де там, умиваються, навіть губи красять, все однаково — і губи, і зуби і тут, і там — все, одна тільки різниця — у пекельних дівчат нерухомі очі, ніколи, розумієте, не моргають, то ви, як будете вгадувати, візьміть та й дмухніть у вічі, як моргне — значить харківська. Ну, то, здається, вже йдуть. Дивіться ж, пишеться 13, а вимовляється 12. Я тут теж буду. Прощавайте. (Зникає.)

Марко. Спасибі. Що за химерні пригоди. Якісь дівчата, що не моргають. Та коли мені не дадуть зараз моїх вагонів, то я вас всіх так дмухну, що всі заморгаєте!

Козерог, Анкетов і чорти вертаються.

, Козерог. Прошу.

Брама з гуркотом відчиняється, червоне полум'я жахтить звідти, залляючи червоним світлом увесь кін. Марко сміливо йде за браму, що зачиняється. Тієї ж хвилини на кін вбігає перелякана та схвильована Маруся, вириваючись від кількох чортів, що намагаються її затримати.

Маруся. Марку! Марку! Пустіть мене до нього! Де ви його діли, ви не смієте мене затримувати.

Відштовхується, тільки тепер побачивши, де вона. Притуливши руки до виска, вона з жахом дивиться на чортів і пекельну браму: "Пекло! Пекло!" Регіт навкруги.

Голоси. Ха-ха! Ще одна! Твій Марко в пеклі!

Маруся. Пустіть мене до нього. Я не злякаюсь вашого пекла. (Поважно.) Ви не смієте мене затримувати, коли я сама, чуєте, сама хочу увійти туди.

Чорти (здивовано). Да ну! Ну й завзята ж дівчина.

А н к е т о в (наближається до Марусі, сідає на стілець і, розклавши на колінах величезну книгу, говорить до неї поважно). Це все дуже добре, громадянко, але потурбуйтеся " попереду заповнити анкету (розгортає довжелезний папір), а потім ми подивимось у каталогах, і якщо у вас є що-небудь, гм, власне, гм, оригінальне (підіймає пальця), тоді побачимо... Ваше ім'я?

А н к е т о в (пише). Маруся? Ім'я не дуже-то оригінальне, гм. (Перегортає книгу.) Марусь у нас і так забагато — Маруся Богуславка 12, а чому не Маруся, Маруся і півник, гм. Далі. Звідки?

Маруся. З України. З УРСР.

Анкето в (пише). Так. Це вже трохи краще. Ваша професія?

Маруся (згорда). Акторка української драми.

А н к е т о в. А... (Пише.) Добре... А що ви робили до Лютневої революції?

Маруся. Я... я... (Збилась з пантелику.) Я співала та танцювала.

Ч о.р т и. Ха-ха! Вона співала й танцювала. Ха-ха! А н к е т о в (поважно гугнявить). Покажіть вашу умілість.

Чорти. Так, так! Хай покаже, що вона вміє?

Маруся співає кілька речей старого "малоруського" репертуару, "Гандзю",

"Зайчика" тощо.

А н к е т о в. Добре. Це ви вмієте. А що ви робите зараз?

Маруся (змішавшись). Зараз... зараз нічого...

А н к е т о в. Як нічого! То чому ви не йдете на сцену?

Маруся. Мене... мене не пускають.

А н к е т о в. Як не пускають! Хто?

Маруся. Різні чужоземні дівчата: Седі, Еббі, Оллан, Юм-юм, певно, що вони кращі за бідну Марусю.

А н к е т о в. Ну, якщо тебе не пускають у театр, то і в пеклі тобі нема чого робити. Не можна! Вертайся, звідки прийшла!

Чорти. Не можна! Не можна! Вертайся, звідки прийшла!

Всі .зникають з реготом і галасом.

М а р у с я. О, благаю вас. Благаю вас, змилуйтесь. Я ж не можу його там залишити. Я не можу жити без нього, рідного, любого (падає біля пекельної брами і гірко плаче), кого так жадає моє бідне, змучене серце...

Музика. Пауза. Червоні відсвіти од брами падають на Марусю, що залишається в тій же позі, у безнадійному розпачі. Хламушка обережно наближається до Марусі і стиха торкається її плеча.

Хламушка. Не плач, Марусю. От іще, не треба. Ти хочеш побачити дядю Марка, ну, то чого ж плакати, я тобі допоможу. А что же? Не пускають через парадну ходу, пошукаємо чорної.

Маруся зривається на ноги і бере його за руки.

М а р у с я. Це знов ти! О спасибі, спасибі ж тобі, хлопчику! Ходім же, ходім мерщій. (Цілує його.)

Хламушка (витирається рукавом). А цього вже я не люблю — лизатись, тільки загару мою злизала. Важність велика, що не пускають. Ось і нашого брата в вагони не пускають, то що ж, так і сидіти? А паротяг нащо? Так, брат, і тут щуки треба шукати.

Маруся. Ходім же, ходім мерщій, любий мій хлопчику.

X л а м у ш к а. І плакати не треба. (Тре кулаком щоки.) Тільки морду мені всю заслинила, ходім.

Зникають.

Завіса.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА ПЕКЛО

Величезне скелясте міжгір'я, що його кінці заволокла темрява. Ліворуч — безодня, що йде уздовж усього лівого боку кону, звідти увесь час здіймається пара, а іноді вибухає полум'я. Все заливає ясне, але м'яке пурпурне світло.

На коні пусто. Тільки Дідько, пекельний сторож, замітає підлогу дротяною мітлою, збираючи сміття в старе, пом'яте відро, що стоїть біля нього. Це вбогий, старий чорт із кошлатою та місцями облізлою шерстю, з обличчям, підв'язаним червоною хусткою; він безупинно хакає, крекче і чухається. Зверху чути гострий свист, і в ту ж мить убігають двоє чортів, що несуть Спринцовку, якого вони з розгону садять на підлогу.

Чорти (стріпнувшись по-собачому). Ф-фу... Приїхали., гей, ти... Прийми пасажира, нам ніколи, на, розпишись у розносній.

Дідько (обурено). Ще чого! Хіба це моє діло пасажирів приймати. І так цілісінький день не маєш відпочинку, бігаєш, як янгол по пеклу, гаруєш з ранку до ночі, як остання людина. Я й підлогу замітай, і дрова носи, і після безхвостих прибирай, і пакета носи, он знов понадавали цілу купу, а тут ще збори призначені, знову понасмічують, як люди. А жалования і не подумають збільшити.

Чорти. Ну, вже почав. Розпишись, нам ніколи. Здаси комендантові.

Дідько. Розпишись, розпишись...(Протерозписується.) Чорти зникають.

Спринцовка сидить на підлозі і з зацікавленням дивиться на Дідька, що продовжує злісно шурхати мітлою, буркочучи під ніс.

Спринцовка (про себе). Бач... залізна мітла... Ось, значить, які бувають залізні мітли. А в нас тільки лякають... повишпурлювати, мовляв, залізною мітлою... гм.

Дідько (зібравши нарешті все сміття, сякає носа двома пучками і чухає поперек). А ви ж з яких будете, пане?

Спринцовка. Я? Я хвершал... З Радянської України.

Д і д ь ко (зацікавившись). Та що ви кажете. Перший раз бачу. А що я хтів у вас спитати, пане. Як у вас там кур'єри-вбиральники? Кажуть, що там кур'єрам лахва, ні янгола цілий день не роблять, а платню одержують більшу за всіх. У нас, розумієте, кур'єрові лихо — працюєш цілісінький день, як людина, а платня за 428 розрядом. Вірите, одежі справити не можна, сором, вся шерсть облізла. А у вас як?

Спринцовка. Е, у нас. У нас, звичайно, того, у нас кур'єрам, гм, добре. Платня, гм, 100 карбованців на місяць і квартира.

Дідько. Та ну! А робота як?

Спринцовка. Роботу — ну, звісно,— замітають, грубки іноді теє...

Дідько. А дрова носять?

Спринцовка.