Правда Кобзаря - Барка Василь

Всесвітні монархії Чінґіс-ханів і Тамерланів належать до найдикіших періодів рабства... Вони можливі тільки при безвихідному рабстві внизу і необмеженому тиранстві нагорі".

(Журнал "Колокол")

Ви відмовите: — то Герцен! а ми ж марксисти. Добре; а скажіть, хто написав цей гнівний осуд, повний огиди до російського завойовництва, — читайте:

"Це в жахливій і брутальній школі монгольського невільництва зароджувалась і зросла Москва ... Петро Великий скористувався політичною штукою монгольського невільника і гарячковою амбіцією монгольського пана і цією штукою Чинґіс-хана думав опанувати світ".

Ну, марксисти, хто написав? Ваш ідеологічний батько — Карл Маркс, в статті: "Ревеляції про історію Росії".

В часописі "Трибуна Нью-Йорку", в 1853 році, він зауважив: "Росія завжди говорить про мир, але вона завжди займається своїми територіяльни-ми загарбаннями".

Маркс закликав Америку, як "наймолодшого і найсильнішого представника Заходу", протистану-ти Росії і спинити її загарбання, на випадок конфлікту між Сходом і Заходом.

В антимоскальській боротьбі спільниками були: Маркс — Герцен — Хвильовий, проти царів і вождів імперської Росії.

Теоретиком антиімперства став Р. Таґор. Він виокремив трагедію народів, серед яких апарат нації, зрісши на могутності, творить культ самоза-хопленння і, зрештою, в імперіяльній величі і повній моральній потворності, панує, як кумир, як божество. Добровільно підкоряються йому навіть і ті особи в цілій народності, що втілювали її високі прикмети. Приносять жертви кумирові, значно нижчому в моральному відношенні, ніж самі, і той наслідок становить "найбільше нещастя". Імперський націоналізм народу спричиняє його моральну прогнилість, за якою надходить історична загибель.

Тому звільнення України та спільників її недолі з ланцюгів російської імперщини повинно бути також справою росіян, які хотять порятувати власний народ від безодні.

В розвитку цієї оправи здійсниться "дружба народів", якої полум'яно бажають на півночі.

Недавно вождь КПРС заявив, що Україна, маючи право, могла б вийти з імперії, якби захотіла.

Але прислів'я говорить: найдальший шлях — від слова до діла. І крім того, за дуже вірним висловом американського президента Д. Кеннеді, право має значення тільки тоді, коли забезпечено форми його практичного здійснення. Про такі форми для права незалежности українцям в СРСР заборонено навіть слово сказати: під смертною карою.

Зрештою, офіційно окремі громадяни УРСР — ніби теж вільні, і, маючи право, декотрі могли б переселятися до своїх родичів за кордон. Так от, цілими роками клопоталась одна жінка на Заході, щоб дозволити її старенській матері приїхати до неї з України, і все — без наслідків. Коли ж вождь був в Америці, то жінка, прорвавшись між рядами полі-ційної охорони, підбігла до нього і почала цілувати руки, прохаючи про здійснення права матері на деякий час переїхати кордон. Аж тоді, під тиском світової опінії, вождь пробурмотів, що розпорядиться про дозвіл. Якщо вся теперішня "держава" — УРСР не може здійснити свого навіть найменшого права: дати старій матері дозвіл на тимчасовий виїзд за власну державну границю, і мусить ждати рішення Москви, — то як можна говорити про право самої "держави" на вихід через границю червоної імперії?

Одна революційна пісня вчить: "Пусті слова про право бідних..." Якраз такими словами сучасний москалізм закрив КОЛОНІАЛЬНИЙ полон України. Лицедійно-фіктивний "уряд" УРСР не сміє мати свого навіть найдрібнішого, якщо не цілого, то хоч пів-консула, в котрійсь чужоземній державі. УРСР позбавлена власної армії, і українці мусять солдатувати переважно поза територією своєї "держави", під чужомовним командуванням. Нема власної фінансової системи, судівництва, економіки, свого нормального партійного життя: з свободою вибору партій і опозицією, і вільного виразу опінії в своїй незалежній пресі — вона вся знищена. Словом, ограбовано УРСР, як державу, до нитки! Всі реальні права затиснуті в кулаці червономоскальських диктаторів. Для зорової магії зоставили декорацію, "уряд" УРСР.

Наступні покоління дивуватимуться: як можна було пристроїти до становища національної неволі — образ поета, що віддав життя на боротьбу проти неї?!

Він, бачачи пекло рабства, підніс лев'ячий голос своєї поезії проти нього. Покликав кріпаків: пробудитися з духовного сну; відчути себе людьми, не боятися думати про своє право на свободу державного життя, думки і праці, слова і сумлінння.

Звелів відділятися спершу духовно від мучителів і їхніх посібників: цілком!

Пам'ятати правду, Божу і людську, і берегти як святиню.

Він її, приспану царями-рабодержцями, відновив для всіх сердець в Україні. Знаходив її відсвіти: і в своїй сучасності, і в минувщині України. Любив читати "Історію русів", як також Літопис Величка і працю Бантиш-Каменського. А найкращою скарбницею історичної правди були пісні народні і думи. Від них приходив свіжущий дух козацької-лицарської волі.

Дух її завіяв для Шевченка світанковою бурею проти царської ночі і наповнив сторінки "Кобзаря".

Відкриваймо їх! Вдихаймо цей грозовий озон свободи: він очистить нашу кров від залишків рабства — перепалить їх. Щоб ми були готові і не проспали час визволення. Щоб вороги знов не обікрали вітчизну з її права на свободу, приспавши і потім збудивши в пожежі, яку розведуть на погибель.

СВОБОДА ОСОБИ В "КОБЗАРЬ

Число "снотворців" та "будителів" в огні велике; хочуть переконати, що Шевченко, бачте, не хотів ні національного визволення України з імперії, ні особистої свободи кожного громадянина для свого часу.

Дивоглядно? — еге ж!

Дотулили новий міт, клепаний з бронзи і червоно

барвований, в склад личини, якою закрито постать поета.

Л. Новиченко в статті "Шевченко і вони" ("Літе-ретурна газета", 17 березня 1961 року) повів доказ від американської печі:

"... конгресмени і журналісти, втягнуті в "буму" з Шевченком, в один голос твердять, що він був "європейським борцем за свободу в сучасному розумінні", ,,співцем свободи в європейському стилі", що його поезія "співзвучна ідеям сучасного Заходу" (ми знаємо, що під цими ідеями маються на увазі антикомуністичні "ідеї" сучасної буржуазної реакції)".

"... звично спекулюючи абстрактним поняттям "свободи", реакційні американські пропагандисти намагаються приписати Шевченкові таке розуміння цього поняття, яке є безмежно чужим і просто ворожим реальному ідейному змістові творчости поета-революціонера".

Л. Новиченко твердить, що американці "незграбно" намагаються "підкинути" Шевченкові "ідею особистої свободи людини", як найвищий (мотив, коли він сам прагнув найбільш до революційного визволення "народної маси від соціяльного гніту, від ярма кріпосників і самодержавства". Далі теоретик з "Літературної газети" проголошує: Шевченко тільки "зазираючи в омріяне майбутнє", бачив "вільний розвиток особистосте" і "твердо знав: шлях до цього лежав через ..сокиру".

Скільки в статті мовних кругоскоків, щоб відвести очі читача від простої, як хліб, правди про особисту свободу людини, про право особи на свободу — в сучасності, тепер! Навіть стежку до правди приметено швидкими деркачами лайки: і в клямрах і поза ними, і в лапках і без них.

Розберемося докладно, почавши з питання про свободу в "європейському стилі". Відразу видно: заходи автора становлять собою прикметні вжитки червоного напасництва — знеславити навіть поняття про особисту свободу. Почав чоловік з американської резолюції і брошури про свободу в "європейському стилі", і зразу звів мову на оцінку згаданих "ідей сучасного Заходу", оглянувши з пташиного лету і оцінивши всі, як ніби то "антикомуністичні ідеї сучасної буржуазної реакції".

Але в згаданій резолюції та брошурі "маються на увазі" ідеї особистої свободи, які живуть на Заході, — і немає поділу, з погляду "реакційності!" чи "прогресивносте", чи "невтральности". Бо вони "маються на увазі" властивими для Заходу, і тією мірою, якою виражають дух його свободи, входять в розгляд і зіставлення з творчістю нашого Кобзаря.

Критик з "Літературної газети", замісто всіх тих ідей, підставив самі тільки "ідеї буржуазної реакції".

Відчуваючи, що негаразд, він зразу промовив за клямрою: "ми знаємо..."

Бо озброївся магічним шкельцем, що вставляв собі в око герой повісти Гофмана, і всі таємні думки резолюції стали відкриті, навіть ті, які невідомі її авторам.

Замісто вчиненої підміни, теоретик міг би вжити один аргумент: мовляв, на Заході тепер домінують ідеї "буржуазної реакції", і хоч в резолюції та брошурі згадано взагалі ідеї особистої свободи, але насправді відгукнуться реакційні ідеї, які панують.

Він сам під клямрою запевнив, ніби то — ідеї "антикомуністичні".

Пригляньмося! Ідеї англійського математика і філософа Бертрана Рассела, який виступає на велелюдних вічах співзвучно з "прогресистами", милими для Кремля, поширюються в такому численному накладі всіх книг, чудово друкованих і шанобливо рецензійованих, що кожен "реакціонер" міг би позаздрити. Кажучи правду, той "проґресизм" філософа, з рекламованою антихристиянськістю, належить до перестарілої моди від XIX століття. А знавцеві з "Літературної газети" досить близький, хоч суперечить його твердженню — якраз своєю повсюдною присутністю і популярністю своїх ідей, вільно розповсюджуваних і почасти домінуючих на поверхні мінливого духовного життя в країнах Заходу.

Для ідей "реакційної буржуазії" Б. Рассел, як мислитель, — фігура протиставна. Це чудова нагода: вільно друкувати його "прогресивні" книги: ("Історія західньої філософії", "Мій філософський розвиток" та інші) в Україні і всьому СРСР — так вільно, як на Заході.

А що за дивовижа! Його твори в СРСР заборонені. От тобі й на... виходить т. з. "загадкова картина" з запитанням: де реакція?

Можна б друкувати пречудові, незрівняні щодо глибини думки, справді прогресивні есеї Олдоса Гакслі, які недавно вийшли збіркою; він — один з найкращих письменників сучасносте. Капітальна праця Едмунда Вільсона: "Літературна хроніка: 1920-1950", допомогла б радянським читачам зорієнтуватися серед літературного життя Заходу; і вони з великим інтересом прочитали б етюд цього автора: "В честь Пушкіна". Книги найвизначнішого з новочасних знавців ренесансного мистецтва (він надавно помер), Бернарда Беренсона, зокрема його "Естетика та історія", відкрили б для читачів в СРСР дорогоцінну скарбницю прогресивних ідей в ділянці філософії та історії мистецтва.