Правда Кобзаря - Барка Василь
Фундаментальний (XII великих томів) твір Арнольда Тойнбі: "Вивчення історії", що в колосалітеті фактичного матеріялу, бджолиною працею зібраного з усіх цивілізацій на землі, розкриває, в справжнім сенсі слова, прогресивну концепцію для коленої з них, — був би багатством для читача в СРСР.
Знані в цілому світі "Есеї про науку", "батька атомової доби", великого діяча прогресу, А. Айн-штайна, заборонені в СРСР, як і щойно названі твори. Як і книги Д. Джінса, найбільшого з модерних астрофізиків. Також — твори А. Швайцера, найвизначнішого з гуманістів XX століття; його "Філософія цивілізації" — один з осередніх творів на Заході: становить вираз світогляду справжнього подвижника, що працею всього життя вкріпив ідею нових відносин між народами світу, цілковито протилежних до КОЛОНІАЛЬНОЇ доби. Покинув в Европі найвищі можливості для вченого світової слави, знавця творчости Ґете, Баха, Бетговена, і переселився в джунглі Африки: там як лікар посвятив довгі роки життя для страждущих братів з іншим кольором шкіри.
Заборонено в СРСР!
Хіба — тому, що, скажім, Айнштайн був віруючою людиною, як і Джінс?
Ні! Бо книга прогресиста Б. Раоссела, "Чому я не є християнин", теж заборонена.
Така ж доля — для творчости всіх визначних мислителів Заходу: Кіркеґора, Ясперса, Кроче, Юнга та інших. Вже не кажучи про філософів, що зробили спробу звільнити діялектику від зв'яза-ности в матеріялізмі Маркса і відновити високу духовну могутність, яку вона мала в її творця: Ге-ґеля. Таких заочно і різко критикують (Спавента, Мек-Таґґарт), але їх праць не пускають до читачів. Ще грізніше ставлення до діялектиків релігійного напрямку (Кронер, Гамелен, Сесма, Бозанкетт).
Прикладів сотні і тисячі, з усіх ділянок людського знання і духовної творчости.
Найкращі здобутки світової прогресивної дужки, що вільно поширюються на Заході, — якраз в СРСР заборонені (без офіційного проголошення).
Одночасно на демократичному Заході всі новинки друкуються вільно, навіть твори комуністів з найгострішими нападами на весь стрій життя і культуру країн. Вільно оббігас червона преса — скрізь продають її в кіосках, поруч з іншою: всіх політичних кольорів і відтінків.
Свобода думки людської особистости і взагалі особиста свобода на Заході, це — конкретна і дійсна річ: неуяввима при світогляд овій диктатурі ЦК КПРС, який вважає кожну вільну і свіжу думку в філософії "трафною" для своїх ідеологічних кріпаків.
Тепер перевіримо, чи справді, як твердить Д. Новиченко, поняття особистої свободи, такої як на Заході, було "безмежно чуже і просто вороже" змістові творчости Шевченка?
Звертаємось до поета по відповідь; і читаємо в "Кобзарі", в ясних, мов зоря, віршах, що особиста свобода людини і передусім свобода її думки повинна бути невід'ємною вартістю кожного. Володіючи нею, можна, як вчить поет, послати к лихій годині всякого, хто накидається з лайкою на твої погляди. Зрештою, можна замкнутися в самоту чи удавано потурати, аби одв'язалися од живої душі. І відійти можна в степ — сісти на могилі і, розмовляючи з Богом, радіти святою радістю: така неомірна цінність особистої свободи в Шевченка, — найвища цінність і йому найлюбіша.
Напроти того, авторам з "Літературної газети" в Києві та їх начальству ця ідея "безмежно чужа і просто ворожа", і вони, руїнники її, "підкидають" своє почування Шевченкові.
Хто має очі, нехай бачить, як перебендя в "Кобзарі" втішається волею особистої думки:
Старий заховавсь В степу на могилі, щоб ніхто не бачив, Щоб вітер по полю слова розмахав, Щоб люди не чули, бо то Божеє слово, То серце по волі з Ботом розмовля, То серце щебече Господнюю славу, А думка край світа на хмарі гуля. Орлом сизокрилим літає, ширяє, Аж небо блакитне широкими б'є; Спочине на сонці, його запитає, де воно ночує, як воно встає.
*
А якби почули, що він, одинокий, Співа на могилі, з морем розмовля, — На Божеє слово вони б насміялись, Дурним би назвали, од себе б прогнали. "Нехай понад морем, — сказали б, —
гуля!"
Добре сси, мій кобзарю, Добре, батьку, робиш, Що співати, розмовляти На могилу ходиш!
Ходи собі, мій голубе,
Поки не заснуло
Твоє серце, та виспівуй,
Щоб люди не чули.
А щоб тебе не цурались,
Потурай їм, брате!
Скачи, враже, як пан каже:
На те він багатий.
В світовій ліриці трудно знайти кращий вираз ідеї особистої свободи — з такою повністю і глибиною його, з життьовістю образної мови ггри багатосторонності символічного значення. Старий за^ ховався в степу на могилі, щоб ніхто не бачив (ставлячи слово "ніхто", поет ніби наперед остерігся також і від декотрих часописників).
Важлива прикмета є в символіці поеми: заховався кобзар на могилі, багатократно оспіваній в Шевченка — як таємнича скарбниця і пам'ятник козацької волі, звідки ще збудиться огонь. Сказано в "Думах":
Степ і степ, ревуть пороги, І могили-гори. Там родилась, гарцювала Козацькая воля.
Перебендя — один з останніх свідків козацької волі: в повноті її, громадській і особистій. Він сам втілює її дух і жити без неї не може. Радіє одній прихороненій стороні її, індивідуальній, з особистою свободою думки. Зберігає цю свободу, справді як "вольний козак" — в духовному житті, в світі своїх співаних мрій: супроти кожного поневолюючого тиску на особистість.
Для старого кобзаря найсвятіше добро життя з'являється в можливості вільно, без нічийого пере-бранчання і зизого ока, говорити з Богом, при тій скарбниці волі козацької. Перебендя — її сторож і вимовник.
То серце по еолі з Богом розмовляє, То серце щебече Господнюю славу...
В цьому ж сутність: по волі говорити з Творцем, так вільно, як пташка щебече, — ця метафорична ознака вказує знов на особисту свободу, потрібну і законоправну в духовній природі людської інди-відуальности — для розмови серця з небом. Тільки при цій свободі здійснюється найбільше піднесення душі; "думка край світа на хмарі гуля".
В повноті особистої волі думка сягає далеко, аж на "край світа", без зв'язаности з місцевою навко-лишністю. Думка "гуля": витає по власній волі своїй, позбавлена всякого примушування. І витає на хмарі, яка теж становить символ для волі — не прив'язана нічим до жодного місця на землі, переходить над нею в небесній свобідності. Це уявлення про волю підсилюється і просторніє через образ "орла сизокрилого", що "ліітає-шгфяє", розбиваючи широкими крилами блактину височину. Два образи: хмари і орла, доповнюють один одного, виражаючи — і відданість на свободу природного життя і діяльний характер вільної думки в суцільному уявленні для найповнішого вислову ідеї особистої свободи: свободи людської душі, її думки, її віри, Гї витання, її виеповіді.
Вільна думка вподібнена до орла, що "спочине на сонг^і" і спитає про віковічну загадку його, як найвищого світляного джерела. В цьому — завін-чання і життьова апотеоза думки, мета якої, здійснювана при свободі, полягає в пізнанні, через символ, найглибшої таємниці вселенського буття: таємниці Божого світла для серця людини.
Шевченко виконав ідеальне і найпоетичніше втілення заповіді: шукати надсвітньої істини. Ствердив верховну цінність свободи для шукання духовних джерел.
Круг образів, що алегорично виражають ідею волі, поширюється на все земне довкружжя. Перебендя слухає моря: його мови, вільної — неску-тої. Також і гору, "чорну", як виобраз старого нещастя, спитає: "чого ти німа?" Не повинно бути думки, замкнутої в неволі горя! Треба говорити до Творця, — так, як сам кобзар, хоч і сховавшися від тих, що притулились до неволі. Далі ця думка потверджена: перебендя "знову на небо, бо на землі горе". В неволі немає вільного місця для мудрого співця свободи, "куточка нема" свого на землі "широкій" — для того, хто здобув знання і зберіг чуйність. А саме ж постать перебенді виростає до височини великого відання через вільну мисль: співець "все знає" і "все чує". Звичайно, — це не в значенні самодумної гордині, а в сенсі духовного багатства від вільного мислення і почуття, з повнотою життьового досвіду. Тут "віща" мудрість від некнижного прозріння в буття світотвору (що море говорить, де сонце ночує — це тільки умовні означення характеру відучости). Кобзарева мудрість походить від пісенного збагнення світу вільною душею. Для Шевченка той співець становив взірцеве і найзмістовніше, в романтичному світлі, втілення могутности духу, яку забезпечує тільки свобода від безвірної, від гріховної скутости думок, — тільки свобода думання і пізнання, співу і мрії, сумління і вимови.. Перебендя тому одинокий між людьми, що тієї свободи ще не мають; з нею він хоч одинокий, але недосяжний для причіпок неволі. Шевченко так прославляє його: "Один він між нами, як сонце високе".
Тут відзеркалюється споконвічне, дійсне і сьо-годнні, розрізнення між двома станами життя: відданістю свободі духовній, навіть ціною зречення, "відторження" від усіх спокусних дібр і прийнятих забезпеченостей "ладного" побуту; а напроти того — задоволеність посеред існування, безсвобід-ного в духовному відношенні, і сухосердна при-чіпливість до кобзаря, провісника свободи.
Застиглість сердець він розбиває співами, починаючи з веселого і звернувши на смутний, чи — навпаки. Він виконує своє призначення між людьми, як пробудник серця народного, на дні якого в високій незримій могилі нескарбовано дорогоцінності козацької волі.
Люди знають його, але свобідна думка його їм невідома; "а якби почули, що він, одинокий, співа на могилі, з морем розмовля", — тоді б сталося те, що й тепер буває в Києві.
На Божеє слово вони б насміялись, Дурнем би назвали, од себе б прогнали, "Нехай понад морем, — сказали б, гуля!"
Передбачено "відгук" (включно до моря, тільки північного), який і в сучасності постає, особливо серед теоретиків, що десятиліттями звикли накладати визалізнений, через безсвобідне мислення, трафарет з товстими партійними лініями — на твір надхненної лірики і здобувати тільки друковані скелети від нього крізь протулини свого знаряддя.
Але ж той твір, над зримою графікою сторінки, являє цілий співучий космос, маючи кожен вислів і рядок в такій закономірноті їх, вірній і чудесній, як розміщення складників великої квітки чи со-няшної системи. Все має значення, і безпосереднє, і глибоке: строго на своєму місці і в живому зла-годженні всіх частин завершеної цілости, мов звучання складної сюїти.
Здебільшого так складаєтеся тв)ір геніяльних поетів, які часто уособлюють дух свободи — в стихії моря (Байрон, Гюґо, Пушкін).