Червоне і чорне - Стендаль
Завдяки тому ж таки орденові Жюльєн був ушанований дуже дивним візитом: до нього з'явився барон де Вально, що приїхав у Париж висловити вдячність міністрові за свій титул і домовитися з ним іще про дещо. Його мали призначити мером Вер'єра замість пана де Реналя.
Жюльєн в душі мало не реготав, коли пан де Вально дав йому зрозуміти, що, мовляв, пан де Реналь був, як виявилось, якобінцем. А справа була в тому, що на майбутніх перевиборах новоспечений барон висувався кандидатом від міністерства, а на загальнодепартаментських зборах, справді ультрароялістських, пана де Реналя висунули ліберали.
Марно намагався Жюльєн дізнатися що-небудь про пані де Реналь. Барон, видно, не забув їхнього колишнього суперництва і не обмовився жодним словом. Нарешті він попросив у Жюльєна голос його батька на майбутніх виборах. Жюльєн обіцяв написати.
- Ви повинні були б, пане шевальє, рекомендувати мене панові маркізу де Ла-Молю.
«Справді я повинен був би - подумав Жюльєн.- Але такого шахрая!..»
- Правду кажучи,- відповів він,- я дуже незначна особа в палаці де Ла-Моль, щоб брати на себе сміливість рекомендувати будь-кого.
Жюльєн все розповідав маркізові, отже, ввечері він сказав йому й про бажання Вально та про всі його діяння й подвиги, починаючи з тисяча вісімсот чотирнадцятого року.
- Ви не тільки відрекомендуєте мені завтра ж нового барона,- сказав пан де Ла-Моль дуже серйозно,- але й запросите його обідати на післязавтра. Це буде один з наших нових префектів.
- В такому разі,- холодно зауважив Жюльєн,- я прошу надати моєму батькові місце директора притулку для жебраків.
- В добрий час,- сказав маркіз і повеселів,- згода! Признатись, я чекав моралізування. Ви робите успіхи.
Пан де Вально повідомив Жюльєна, що особа, яка тримала у Вер'єрі лотерейну контору, нещодавно вмерла. Жюльєнові здалося потішним дати це місце панові Шолену, отому старому дурню, що його прохання він колись знайшов у кімнаті пана де Ла-Моля. Маркіз сміявся від щирого серця з цього прохання, яке Жюльєн проказав йому на пам'ять, подаючи на підпис лист з приводу цієї посади до міністерства фінансів.
Як тільки пан де Шолен був призначений, Жюльєн дізнався, що депутація від департаменту вже зняла клопотання про призначення на те місце пана Гро, славетного математика; ця великодушна людина жила на тисячу чотириста франків ренти і щороку давала по шістсот франків сім’ї покійного управителя лотерейної контори, щоб трохи допомогти дітям небіжчика.
Жюльєн сам був приголомшений тим, що накоїв. А родина покійного? За що ж вони тепер житимуть? Серце його стикнулося від цієї думки. «Дарма,- подумав він,- коли вже я вирішив пробитись у вищий світ, доведеться чинити й не такі кривди, а ще й прикривати їх красивими зворушливими фразами. Бідолаха пан Гро! Це він заслужив орден, а одержав його я, і тепер я мушу діяти в дусі того уряду, який мене нагородив».
VIII. ЯКА ВІДЗНАКА РОБИТЬ ЛЮДИНУ ВИЩОЮ
- Твоя вода не освіжає мене,- сказав спраглий дух.
А проте це найпрохолодніше джерело в усьому Діар-Бекір.
Пелліко 86
Одного разу Жюльєн повернувся з поїздки в чарівний маєток Віллек'є на берегах Сени, якому пан де Ла-Моль приділяв деяку увагу. Це було єдине з його володінь, яке свого часу належало славнозвісному Боніфацію де Ла-Моль.
Він застав дома маркізу й дочку, що недавно приїхали з Гієрських островів.
Жюльєн був тепер справжнім денді і цілком опанував мистецтво жити в Парижі. Він тримався з мадемуазель де Ла-Моль з вишуканою холодністю. Здавалося, в нього не збереглось ніяких спогадів про ті далекі часи, коли вона сміялася, розпитуючи його про те, як він упав з коня.
Мадемуазель де Ла-Моль здалося, що Жюльєн виріс і зблід. В його постаті й манерах вже не було нічого провінційного; але цього ще не можна було сказати про його мову; вона й досі була надто серйозною й поважною. Проте, завдяки властивій йому гордості, його мова, хоч і надмірно розважлива, не мала в собі нічого догідливого: помітно було тільки, що Жюльєн надає великого значення надто багатьом речам. Але відразу можна було сказати, що ця людина не відступиться від своїх слів.
- Йому бракує не розуму, а легкості,- сказала мадемуазель де Ла-Моль своєму батькові, жартуючи з ним з приводу ордена, що він дістав для Жюльєна.- Мій брат просив його у вас півтора року, а це ж один з де Ла-Молів!..
- Так, але Жюльєн здатний виявити несподівану винахідливість, чого ніколи не траплялося з де Ла-Молем, про якого ви мені кажете.
Доповіли про герцога де Ретца.
На Матильду раптом напало непоборне позіхання. Ось вона знов бачить ту саму старовинну позолоту, тих самих незмінних відвідувачів батьківського салону. Вона собі ясно уявила, яке безмежно тоскне життя чекає на неї в Парижі, а проте в Гієрах вона нудьгувала за Парижем.
«А мені ж тільки дев’ятнадцять років! - думала вона,- це найкращі літа, як кажуть усі ті дурні в книгах з золотим обрізом». Вона дивилась на купку з восьми чи десяти книжок нових поезій, що зібралися на поличці у вітальні за час її подорожі в Прованс. На своє лихо, вона була набагато розумніша, ніж усі ці пани де Круазнуа, де Кейлюс, де Люз та інші її приятелі. Вона наперед уявляла собі все, що вони казатимуть їй про чудове небо Прованса, поезію, про Південь і таке інше.
Її прекрасні очі, в яких застигла глибока нудьга, і навіть гірше - зневіра знайти будь-яку втіху,- спинились на Жюльєнові. Він принаймні відрізняється від усіх інших.
- Пане Сорель,- сказала вона тим різким, уривчастим тоном, позбавленим всякої жіночності, яким говорять молоді жінки вищого світу,- пане Сорель, ви будете сьогодні на балу в пана де Ретца?
- Мадемуазель, я не мав честі бути рекомендованим панові герцогу.- (Можна було подумати, що ці слова і цей титул роздирали уста гордовитому провінціалові).
- Він доручив моєму братові привезти вас до нього; так ось, якщо ви там будете, ви мені докладно розкажете про його маєток у Віллек'є. Ми збираємось поїхати туди навесні. Я хотіла б знати, чи можна там жити в замку і чи справді місцевість така гарна, як кажуть. Адже слава часто буває незаслуженою!
Жюльєн не відповів.
- Приїздіть на