Листи до матері з неволі - Марченко Валерій

Співали якось тріо Мареничів, і слухали їх зі мною рецидивісти-кримінальники захоплено. Один аж закричав на всі тюремні дворики: Да здравствуют наши союзники-украинцы! Це він так мені трохи віддавав шану, але й спів йому тоді сподобався. Чи читала в "ЛУ" дискусію щодо підручників укр. л-ри? Кілька статей — суцільне критиканство. Понад десять років можна було вичитати тільки, що вони найкращі. А це вже, виявляється, що ні. Отак-от понадійся на нашу пресу. Якщо їхатимеш, захопи шкуратянку. Бо чого їй лежати без руху. Син.

Надійшли, будь ласка, адресу адвокатової контори.

№47 1/ХІІ-80

Добридень, ріднесенька!

Недільний вечір. Груба — аки вогнедишний дракон. За вікном свище вітер, але з відлигою, 0. По ліжках сохне випрана білизна. З'ївши гречаної каші з молоком і влігшись горічерева, слухаю по радіо танго твоєї молодості "Люби меня одну". Сьогодні за допомогою пастки провів вдале полювання на мишей. Саралжинська ідилія. Ходжу працювати на машдворище. У мене зараз двоє колег, також слюсарі, казахи: один — зовсім молодий, другий — зовсім старий (я — середнього віку, виходить). Утрьох ми — як лебідь, рак та щука, чий віз — трудовий процес. Шофер, отой, котрий півненко, допоміг привезти дрівець. У мене цього року — купа конкурентів. В аулі, і не тільки в аулі, як запевняють лихі язики, скрутно з вугіллям, тому багато хто немає палива. І вишукують казахи, де можуть. Я вже двічі тільки-но назбираю старих ящиків, як їх хтось підхоплює. Втретє вже був мудріший: назбиране замаскував, відтак привіз ящиків та ще нарізного ломаччя трохи, по блату. Ну, а піч, мов негодована дитина, вимагає догляду, тоді тепло. Зараз п'ю мумійо. Старого ще повно, а Іван знову пляшку надіслав. Хоч бери та "з горла" хиляй. Почастував оце нещодавно кавусею з ромом (та малесенька пляшечка, що ти колись надіслала). Вишуканий напій. Чи то мо' під настрій трапилось? Але я так смакував, уф-уф-уф! Я тобі скажу, італійська кава, угорський ром, білий французький шоколад і не під настрій смакувалися б. А в Саралжині оце радість була. Привезли до крамниці шкарпетки. Щоправда, радість трохи підпсувала сварка жінок із миканням волосся у черзі, але невелика кількість товару, а також рішучі заходи, вжиті продавщицею, яка своєчасно оголосила, що продаватиме по парі в одні руки чи то пак, ноги, залагодили справу. Порядок мав місце самовидно, бо навіть дільничому міліціонерові не дісталося жодної. Що чесно, то чесно. Ну, поки все.

Син.

15/ХІ1.80

Добридень, дорогесенька! У мене все, як завжди. Бігаю вибиваю собі газ, тобто балон.

Вечорами часто замикає струм на лінії, то сиджу потемки, бо каганець чадить немилосердно (можливо, замість гасу мені підсунули солярку), а потім вся хата закіптюжена. Ходив днями гуляти до лісочка. Потрапив надзвичайної пори, коли дерева було вкрито памороззю. Щось казкове і до чого очі милує. Я йшов, співаючи на повен голос, а збоку здаля казах почув й собі почав гукати: звідки й куди я йду. З чого я зробив висновок, що тут не сприймають слов'янської мелодики. Хоча, можливо, моя невибаглива та щира манера співу викликала у зустрічного асоціацію з буденними вітаннями. Стрункими рядами вишикувались на машдворищі комбайни. Щоб не порушити тієї не моїми руками творної краси, я стримую свій виробничий ентузіазм і подовгу никаю по роботі в пошуках машини, ремонт якої не викликав би дисонансу у тій зоровій красі. Зараз я захопився співами, то співаю й на роботі. І що цікаво, казахи не протестують. Видать для них це — той самий випадок, коли "в нашем доме поселился замечательный сосед". 3харчами зараз влаштовано. Вже писав, що всі згадувані тобою пакунки, здається, останні 2 від ІО/ХІ, одержав. А городини чи садовини надсилати не варто, бо померзнуть у дорозі. Тут на Новий рік всі довкола різатимуть худобу, то я й вагаюся, чи брати вівцю в радгоспі. Почали надходити перші вітання з Різдвом. Вітають найщиріше вельмишановного пана Марченка, а пан Марченко волам хвости крутить, тобто на сучасному рівні — комбайнам гайки. Вичитав в "ИЛ" гарний вірш й оце надсилаю. Шкодую, що не поет і що нема болгарського оригіналу, а то був би переклав.

Димчо Дебелянов

Вернуться бы и дом увидеть отчий В тот час, когда заря смиренно гаснет, И тихие объятья тихой ночи Раскроются для скорбных и несчастных. Усталость сбросить, словно черный камень, Лежащий на заброшенном погосте, И разбудить негромкими шагами Весть робкую о долгожданном госте... ... чтоб лбом к плечу бессильному склониться, старуху-мать обнявши у порога, в ее улыбке доброй раствориться и повторять: "О мама!" — долго-долго... Войдя смиренно в тихое жилище, в последнее укрытье и заслону, тишайшие слова шептать все тише,

уставив взгляд на старую икону: здесь я хочу заката дожидаться —взошло мое светило и угасло... О, тайный вопль несчастного скиталъца что родину и мать зовет напрасно.

Взагалі, якщо випадково йтимеш повз "Дружбу", поспитай, а раптом є поезії цього поета. Син.

21/ХІІ-80

Главврачу

Саралжинской больницы Ташимовой от Марченко В.

Заявление

После 18 лет заболевания хроническим нефритом несколько лет, как у меня появилась гипертоническая форма и давление не опускается ниже 180/120, я постоянно плохо себя чувствую. Слабость, быстрая утомляемость и постоянные головные боли. Я плохо сплю, у меня исчез аппетит. Последнее время я стал хуже видеть. Все это вынуждает меня просить о госпитализации! пока у вас, а в дальнейшем надеюсь добиться лечения в специализированной больнице.

Это заявление прошу подшить в мою медкарточку с вашей резолюцией.

8/Х-80 (подпись)

Коменданту Уилского РОВД Алишеву М.

Заявление

В связи с плохим состоянием здоровья — у меня хронический нефрит и гипертония, прошу вас направить меня на стационарное лечение в больницу.

(подпись)

Директору

Уилского райсельхозобъединения Марченко Валерия В.

Заявление

В связи с тем, что состояние моего здоровья в последнее время заметно ухудшилось, я не в состоянии выполнять работу слесаря машдвора, с которой справлялся ранее в меру сил. Заболевание таково (хроническое воспаление почек с гипертонической формой), что я не могу заниматься физическим трудом с переохлаждениями организма. Все это вынуждает просить уволить меня с должности слесаря машдвора.

В связи с необычным положением ссыльного, а также особенностями УК и ИТК Казахской ССР я вынужден быть трудоустроен. Но работать я смогу с ограничением трудоспособности. Поэтому прошу вас определить меня учеником киномеханика в клубе — место наиболее подходящее при моем заболевании, а также, учитывая необходимость приобретения профессии, чтобы зарабатывать на жизнь в дальнейшем.

4/ХІ-80 (подпись)

Любий небіж!

Починала тобі писати листа ще 29 грудня, не дописала з того часу

ще.

Може Сандрі надіслати "Київ" французькою мовою, сьогодні бачила в магазині. Мадам Картан таку отримала. Дуже дивно, що прості бандеролі з Києва до Франції та ФРН дійшли за 8 — 10 днів, а по Україні листи та повідомлення тижнями бродять. Що чути від кума? Крім телеграми я від нього нічого не маю. Місяць тому написала рекомендованого листа до нього, вклала туди фото (я з Андрійком), повідомлення не одержала, збираюся написати скаргу. Машинку, фотоапарат, Біблію та все останнє, окрім грошей, мені ще не віддали, з прокуратури одержала, що моя скарга розглядається. Телефони тепер майже в усіх працюють: і в Світличної Льолі, і в Світлани, і у нас. Шевченків засудили у Львові разом із Степаном Хмарою: (Хмара одержав 7+5, В. Шевченко 7+4, О. Шевченко 5+3).

Мама твоя зараз працює на повну силу, бо потрібно їй звіт свій написати та здати туди, куди належиться, а потім вже до синочка у

Казахстан. Ніби вже й небагато залишилося, трохи більше чотирьох місяців.

Цілуємо тебе усі троє — дід, брат Андрійко та я, твоя тітка.

12/1 1981

ВКРАЛИ ТРАНЗИСТОР

А розпочалося усе так. Я приїхав до районної лікарні В Уїл, щоб бодай трохи підлікувати свої нирки. Від вантажницької праці на машдворищі, якою мене забезпечили аки особливо небезпечного державного злочинця, я мав постійно високий тиск і, зрозуміло, нездужав. В поліклініці я знав одну тямущу лікарку, але до неї на прийом не пішов, а записався до терапевта Уаїсової. Щось підказало мені цього разу звернутися саме до дружини райпрокурора, а не до симпатичного і мого давнішого ескулапа. Я зайшов до кабінету, Уаїсова зміряла тиск — 200/150, і одразу вирішила госпіталізувати. Вона лише застерегла, що в них відсутні ліки, необхідні при моєму захворюванні. Я заспокоїв її, що маю надіслані з дому. На тому й зійшлися. В задушливій лікарняній палаті було повно мух. Хворий, який зустрів мене з піднесеною для удару по дверях мухобійкою, переконано констатував, що боротьба з комахами допомагає йому забутись. Тутешні мухи кусали до крови, і я незабаром пересвідчився, що: або я зроблю собі хлопавку, або для забуття мені доведеться вживати наркотики. Старий вітрякоподібний дерев'яний туалет, який стояв попід нашим вікном, становив собою могутній комахорозплідний центр, звідки з журавлиним клечанням до нас долітали щоразу нові аромати. Я ліг з головою під простирадло, залишивши для дихання шпарину, захищувану від нападів долонею. Сон — найкращий лікар. Надвечір мій палатний сусіда сказав, що піде додому подивиться, чи добре полито грядки з помідорами. На моє запитання, чи дозволять, відповів, що тут це не проблема. Наступного дня до нас у палату поклали ще одного хворого. Ним виявився ветеринарний лікар Уїльського радгоспу Мурат Єуленов. Він нездужав на поліартрит і також мав власні ліки, ін'єкції яких йому робили згідно з призначеннями. У гості до нас часто збиралися хворі з інших палат, і я вислуховував їхні по-східному велемовні оповіді про казахське життя-буття. Мої нові знайомі, як правило, цікавилися, хто я та звідки? І задовольнялись відповіддю, що я за фахом журналіст, а в Саралжині тимчасово працюю слюсарем. Таке пояснення було достатнім, позаяк у районі працювало чимало заїжджих. Єуленов не запитував мене ні про що. Він викликав враження флегматичної, байдужої до марнот сього світу людини. Неквапливо читав принесені з дому газети, гомонів про віщось із знайомими, ганяв чаї, і я співчутливо подумав про цього втомленого працею батька родини, на чиїх плечах лежить відповідальність за щорічну здачу державі 800 000 кг м'яса.