Казкові пригоди і таємниці (збірка) - Нестайко Всеволод

А якщо не слухатися — то хто його зна…

Відтоді Вітя й Вова ніколи не скаржаться на своє життя. І, як не дивно, їм тепер зовсім не хочеться відрізувати ножицями бомбошки від портьєри, і шкрябати виделкою полірований стіл, і навіть злочинно колупати пальцем у носі, вони дуже слухняні й гарні хлопчики. І вони ніколи не кривдять тварин. Коли близнята бачать, як хтось мучить цуценя чи кицю або поціляє з рогатки в горобчика, вони негайно біжать виручати нещасливця.

Бо вони знають, як це жорстоко й негарно мучити тварин, і пам’ятають, як виручали їх у скрутні хвилини і білка Полетуха, і Кажан Кажанович, і тітонька Корова, і придворна киця Мурнява, і навіть запічний цвіркун Цвіркунчак… І вони добре розуміють, що людина починає бути ЛЮДИНОЮ лише тоді, коли знає, що вона найрозумніша, а тому найдужча за всіх живих істот на землі, і не кривдить їх, а жаліє й захищає.

Отак!

Ну, а що ж сталося з придворним чаклуном Відівіс-Пампасом, який був причиною всіх пригод близнят-козенят?

Хто його зна… Може, порошок-потішок так на нього подіяв, що він спить і досі. А може, він прокинувся, і королева його послала у похід (бо їй же нічого їсти!), і він десь ходить по світу і виглядає дурненьких неслухняних дітей, щоб обернути їх на баранчиків і забрати в Пуршамію.

Хто його зна…

У всякому разі треба не забувати про це і бути пильними.

КОВАЛІ ЩАСТЯ, АБО НОВОРІЧНИЙ ДЕТЕКТИВ

НЕСПОДІВАНКА

Біжить зимовим лісом Дід Мороз. За спиною — здоровенницький мішок з новорічними подарунками для дітей. Біжить, весело наспівує на бігу:

Щоб по-справжньому радіти

Подарункам стали діти, —

До кожного щасливу мить

Таємно мушу долучить.

І я нікому не скажу,

Що зараз я туди біжу,

Де щасливі хвилини кують,

Де щасливі хвилини дають…

Аж тут із-за куща несподівано вистромилася довга палиця, схожа на держак від мітли. Дід Мороз перечепився через неї і бебехнувся на землю, боляче вдарившись коліном об пеньок. Мішок покотився, розв’язався, подарунки посипались у сніг.

Ох! Що ж це таке? Так болить коліно!.. Тепер клопіт матиму, бо тепер кульгатиму! А мені ж треба поспішати… І подарунки розсипалися, збирати треба… Ох, запізнююсь я, запізнююсь!..

А з-за куща почувся тихий сміх, потім свист. Враз знялася завірюха, і той, хто свистів і сміявся, умить зник…

ЧАКЛУН ЗЛАНДІЙ

Лихий чаклун Зландій сидів у своєму розкішному палаці і гірко зітхав:

— Ох! Ну що за життя?! От я — всемогутній чаклун, усіх перемагаю, усе маю, що тільки забажаю… А щастя нема!.. Сумно, нудно і марудно. Наближається ж Новий рік. І відомо: як ти рік зустрінеш, таким він для тебе і буде.

А в мене настрій — хоч плач! — Із зеленого ока чаклуна викотилася зелена каламутна сльоза.

І тут несподівано до палацу забіг захеканий прислужник чаклуна Посіпака.

— Ваша Злість! Знайшов! Нарешті знайшов! — ледве дихаючи, вигукнув він.

— Та невже! — стрепенувся Зландій. — І де ж вони? Де? Та не тягни — кажи швидше!

— Заховалися так, що ледве відшукав… У горах, серед лісу… Але викрасти їх звідти абсолютно неможливо. Там, у себе, вони користуються казковою недоторканістю. От якби вони самі прийшли до нас — тоді інша справа. Тут їхня недоторканість не діє.

— То треба зробити, щоб вони прийшли, — спокійно сказав Зландій.

— Як? Надіслати їм запрошення: будь ласка, приходьте? Чи ж вони пришелепкуваті, щоб прийти?

— Звичайно, на запрошення не прийдуть. А треба у них викрасти щось таке, без чого вони обійтися не можуть. Тоді змушені будуть прийти.

Посіпака на мить роззявив рота, а тоді радісно заплескав у долоні:

— Ваша Злість — геній! Є! Є така річ!.. Але треба поспішати! Новий же рік от-от настане! Побігли!

Чаклун люто тупнув ногою:

— Що сказав ти, вражий сину? Я не бігаю, а лину!

Посіпака аж присів від страху:

— Ой! Тоді полинули!

— Лину тільки я! — ще лютіше вигукнув Зландій. — Ти ж за мною побіжиш!

І вони вирушили в дорогу.

МАЙСТЕР ТІК І МАЙСТЕР ТАК

На Горі Вічності, край берега Ріки Часу, серед густого гірського лісу, у Чарівному Замку Годин двоє братів-близнюків, Майстер Тік і Майстер Так, по черзі били золотими молотками по золотому ковадлу і приспівували:

Тік-так! Тік-так!

Тік-Так! — і є хвилинка,

І в чарівний у мішок

З ковадла — скік!

З ковадла — скок!

Ми накуєм на цілий рік

Для всіх для вас

Щасливий час.

— Щось Дід Мороз затримується… — зітхнув Майстер Тік.

— Ага! — похитав головою Майстер Так. — А він же у кожний подарунок щастинку-золотинку додати мусить.

І тут раптом знадвору почувся крик:

— Рятуйте! Дід Мороз у Річці Часу тоне!

— Чуєш, брате?! — вигукнув Майстер Тік.

— Біжімо рятувати! — вигукнув Майстер Так.

І вони кинулися до дверей.

У ПОГОНЮ!

Тільки брати-ковалі вибігли, як до Замку Годин заскочив чаклунський прислужник Посіпака. Схопив золоте ковадло, чарівний мішок "Скік-скок" і вибіг.

Чаклун Зландій, який, як ви вже здогадалися, кричав зміненим голосом, одразу напустив чарівного туману, і брати-ковалі не помітили Посіпаки.

Пересвідчившись, що Діда Мороза у Річці Часу нема, Ковалі Щастя повернулися до Замку. Й одразу помітили, що сталося.

— Ой-йой! — скрикнув Майстер Тік. — Без ковадла ми безсилі — ми не зможемо кувати!

— Треба злодіїв спіймати і ковадло повернути! — вигукнув Майстер Так. — Але куди вони побігли?

— Дивись, оно щастинки-золотинки, що висипались із чарівного мішка! Вони вкажуть нам шлях! — вигукнув Майстер Тік.

І, не думаючи про небезпеку, брати кинулись у погоню.

ТАКИ ЗАПІЗНИВСЯ!

Не минуло й кількох хвилин, як до Замку Годин пришкутильгав Дід Мороз.

— Бути не може! — розпачливо вигукнув він. — Ковалів нема, ковадло зникло, чарівний мішок із щастинками-золотинками теж!.. Запізнився. Де їх шукати? Без сумніву, стався якийсь злочин. Викрадення!

Золотинок на підлозі не було — після того, як Ковалі Щастя пройшли повз них, золотинки зникли. Отже, Дід Мороз скористатися цим дороговказом не міг.

— Одна надія — на Бровка Барбосовича! — І Дід Мороз пошкутильгав до Казкового Детективного Бюро.

БРОВКО БАРБОСОВИЧ ПОЧИНАЄ РОЗСЛІДУВАННЯ

Біля собачої будки з вивіскою "Казкове детективне бюро" сидів старий пес Бровко Барбосович. Тут його і знайшов Дід Мороз.

— Здрастуйте, дорогий детективе! — ще здаля вигукнув Дід Мороз. — Поможіть! У Чарівному Замку Годин — біда! І Ковалі Щастя, і золоте ковадло, і чарівний мішок із щастинками-золотинками — все зникло! Моя версія — викрадення!.

— Та-ак! — почухав себе за вухом Бровко Барбосович. — Почнемо розслідування, а тоді будемо говорити про версії. Спершу треба обстежити місце злочину, понюхати, взяти слід, а тоді…

— Але ж треба поспішати, Новий рік на носі! — вигукнув Дід Мороз. — Діти можуть лишитися без подарунків!

— Не панікуйте, пане Морозе! Фестіна ленте — поспішай поволі, — казали древні. Тим більше ви, бачу, кульгаєте…

У Замку Годин Бровко Барбосович усе ретельно обнюхав і сказав:

— Слід я взяв, починаю переслідування. Вам ходити важко, тому ви лишайтеся тут і чекайте.

Дід Мороз зітхнув (йому теж хотілося взяти участь у переслідуванні), але змушений був погодитися.

ПІДСТУПНИЙ ЗАДУМ ЗЛАНДІЯ

А тим часом чаклун Зландій і його прислужник Посіпака у палаці радіють — щастинки-золотинки подіяли на них. Зландій танцює і співає:

Ой, як гарно!

Ой, як мені весело!

Так ніколи ще, ніколи,

Ще ніколи не було!

— А тепер, — наказав Зландій Посіпаці, — приготуйся зустрічати Ковалів Щастя! Он вони вже біжать! Недаремно я їм щастинки-золотинки по дорозі розкидав, щоб дорогу до нас знайшли.

— А вони нас молотками не поб’ють? — лякливо спитав Посіпака. — Все-таки ковалі — хлопці дужі.

— Не бійся! — заспокоїв його Зландій. — Я ж — чаклун!

І тут до палацу вбігли Майстер Тік і Майстер Так.

— Сердечно вітаю вас, дорогі брати-ковалі! — Зландій, привітно усміхаючись, рушив їм назустріч. — Я давно чекаю на вас! Усе вийшло так, як було задумано.

Ковалі Щастя здивовано перезирнулися.

— Нічого не розумію! — мовив Майстер Тік.

— Що й ким було задумано? — спитав Майстер Так.

— Ображаєте! — закопилив губу чаклун. — Я все задумав — виманив вас із Замку Годин, бо там ось-ось мав з’явитися злий чаклун Зландій, який хоче знищити вас. Йому не подобається, що ви куєте людям щасливий час. Він хоче, щоб люди були нещасними. А я хочу врятувати вас. Тому й організував викрадення золотого ковадла і чарівного мішка. Ще й золотинки розсипав по дорозі, щоб ви могли відшукати мене.

— Правильно! Правильно! Правильно! — закивав головою Посіпака.

— Але ж до нас от-от мав прийти Дід Мороз! — вигукнув Майстер Тік.

— Ми ж накували йому щастинки-золотинки, щоб він долучив їх до новорічних подарунків! — вигукнув Майстер Так.

— Ха-ха! — засміявся чаклун. — До вас мав прийти не Дід Морооз, а Зландій, який обернувся на Діда Мороза. І якби не я…

— Правильно! Правильно! Правильно! — знову закивав головою Посіпака.

— А хто ж ви такий? — спитав Майстер Тік.

— От-от! — підхопив Майстер Так.

— Я — чарівник Добряндій. І зичу всім добра. Тепер ми будемо діяти разом — ви куватимете щастинки-золотинки, а я розподілятиму їх кому слід. Наведу порядок! Бо геть усі хочуть щастя. А це казна-що! Щастя мусять мати лише ті, хто заслужив його своєю покірною, слухняною поведінкою!

— Правильно! Правильно! Правильно, Ваша Злість!.. Ой! — Посіпака затулив собі рота, але було вже пізно — слово не горобець, вилетіло, не впіймаєш.

Зландій замахнувся на Посіпаку — той присів.

— Ви не Добряндій! Ви — Зландій! — вигукнув Майстер Тік.

— Так-так! — вигукнув Майстер Так. — Ви — злий чаклун!

— Ну й що?! — сказав Зландій. — Все одно ви тепер будете працювати на мене. Бо я вас звідси не випущу!

— Правильно! Правильно! Правильно! — закивав головою Посіпака.

— Ну добре! — Майстер Тік підморгнув братові. — Давай кувати!

— Давай! — і собі підморгнув Майстер Так.

Вони підійшли до ковадла і почали бити молотками, приспівуючи:

Тік-так! Тік-так!

Тік-так! Таки

Куємо зараз навпаки —

Хай зникнуть всі хвилинки,

Щастинки-золотинки!..

Посіпака кинувся до чарівного мішка — мішок був порожній.

— Що ви наробили? — люто закричав Зландій.

— Ми не куємо щастя злим і підступним! — спокійно сказав Майстер Тік.

— Такого ще не бувало! — додав Майстер Так.

— Не бувало — так буде! — вигукнув чаклун. — Я вас примушу!

Зландій тричі ляснув у долоні, і враз Ковалі Щастя опинилися у клітці.

— Правильно! Правильно! Правильно! Тепер не втечете! Хе-хе-хе! — захихотів Посіпака.

І тут…

ВИКРАДЕННЯ

І тут раптом пролунав пронизливий свист, від якого і Зландій, і Посіпака попадали на підлогу.