Казкові пригоди і таємниці (збірка) - Нестайко Всеволод

До палацу хтось залетів, схопив клітку з Ковалями Щастя і зник.

Коли Зландій підняв голову, нікого вже не було.

— Що це таке?! — вигукнув чаклун. — Хто насмілився обікрасти мене, всемогутнього Зландія?! Де ти був, Посіпако?! Чому не пильнував?!

— Ваша Злість! Та я ж упав від того свисту, як і ви! Нічогісінько не бачив!

— Негайно в погоню!

— За ким? Ми ж нікого не бачили.

— Зате чули. Будемо шукати по свисту.

— По свисту? Як?.. — Посіпака почухався. — Та й свистіла якась нечиста сила…

— А я хто?! Чаклун із чаклунів! Хоч на край світу піду, а ковалів знайду! Вперед!.. — І Зландій вилетів з палацу, а Посіпака назирці за ним.

Ледве вони зникли, як до палацу забіг Бровко Барбосович.

— Та-ак! — сказав він, оглянувши палац. — Нікого нема… Сліди Ковалів Щастя тут обриваються. Отже, звідси Ковалі пішли не своїми ногами. Та оскільки крил у них нема, то хтось летючий їх звідси забрав. На землі я бачу відбитки ніг лише однієї особи — візьмемо цей слід.

І, принюхуючись до слідів Посіпаки, Бровко Барбосович продовжив переслідування.

БАБА СВИСТУХА

У своєму чудернацькому обійсті біля клітки з Ковалями Щастя стояла бабуся із довгим гачкуватим носом і розпатланим волоссям. У руках вона тримала мітлу, на якій щойно прилетіла разом із кліткою.

— Я врятувала вас від того противного Зландія! — лагідним голосом сказала бабуся. — Тепер треба витягти вас із клітки. От зараз я свисну — і будете вільні. Не кажу я заклинання, щоб здійснилося бажання. Замість цього в мене свист — отакий я маю хист!

І бабуся пронизливо свиснула.

І раптом мітла проти бабусиної волі розмахнулася і вдарила її по голові.

— Ой! Що таке?! — скрикнула бабуся. — Моя мітла такою зроду не була! Мітлу відкину геть, бо вона, певне, зачаклована!

Бабуся відкинула подалі мітлу і, схопившись руками за ґрати, знову свиснула. І враз бабусина голова потрапила між ґрат і защемилася.

— Ой-йой! — відчайдушно скрикнула вона. — І клітка зачаклована. Рятуйте!

Брати-ковалі перезирнулися.

— Що? Спробуємо порятувати? — спитав Майстер Тік.

— Давай! — погодився Майстер Так. — Тільки правду скажіть, хто ви?

— Та відьма я! — застогнала бабуся. — Баба Свистуха! Але я добра відьма. Бачите, врятувала вас. А тепер ви мене врятуйте. Якщо можете…

Брати вдарили молотками по ковадлу і заспівали:

Тік-так! Тік-так!

Тік-так! Тік-так!

Рятуємо!

Хай буде так!

І Баба Свистуха вивільнила голову з ґрат і радісно засміялася:

— Ой, як гарно! Як же ви це зробили?

— Ми просто накували вам щасливу хвилинку, — мовив Майстер Тік.

— А хіба може бути щасливим той, у кого голова затиснута між грат? От ви й звільнилися, — мовив Майстер Так.

— Чого ж ви самі не звільнитеся із клітки? — здивовано спитала Баба Свистуха.

— Для себе ми нічого зробити не можемо, — зітхнув Майстер Тік.

— Ми куємо щастя тільки для інших — така наша казкова властивість, — сказав Майстер Так.

— Накуйте мені ще хоч одну хвилиночку щастя! — попросила Баба Свистуха.

— Не можемо, — розвів руками Майстер Тік.

— Щастя у неволі не кується, — додав Майстер Так.

— Але ж ви щойно кували, — мовила Баба Свистуха.

— Бо вас рятували, — пояснив Майстер Тік. — А тепер ви задоволені?

— Ой! — махнула рукою Баба Свистуха. — Яке там задоволення!.. Я так страждаю! Всі на мене: "Відьма! Відьма!" Хіба ж я винна, що народилася відьмою? А душа в мене добра… Думаєте, відьмі щастя не хочеться? — Баба Свистуха схлипнула.

Брати знову перезирнулися.

— Може, вона й справді нещасна? — зітхнув Майстер Тік.

І брати знову взялися за молотки й заспівали:

Тік-так! Тік-так!

Хай буде так:

Куємо ще хвилинку,

Щастинку-золотинку!

Баба Свистуха одразу радісно стрепенулася й заспівала:

Стало весело так!

Стало радісно так!..

ПЕРЕВЕРТНІ

Чаклун Зландій і його прислужник Посіпака блукали по лісах, прислухаючись до кожного свисту. Чаклуну весь час доводилося чекати прислужника.

— Ну що ти повзеш як черепаха?! — роздратовано казав Зландій.

— Еге! Хе-хе! — задихаючись, відказував Посіпака. — Вам добре, ви чаклун, ви собі линете, линете над землею… А я по тій землі ногами біжу… Та й нащо ви мене чекаєте? Нащо я вам здався?

— Бо разом треба! Разом! — гримнув Зландій.

— То ви самі боїтеся?

— Перестань! Бо я тобі! Бо я тебе… — несамовито закричав Зландій. — Одна справа переляк, інша — тактика. Ти підеш перший, а я за тобою.

— Ага! Щоб мене вбили, а ви втечете…

— Ну досить, досить! Розбалакався! — гримнув Зландій. — Треба негайно перевтілюватися, щоб нас не впізнали.

— А в кого будемо перевтілюватися?

— Я — у Діда Мороза, ти — у Снігуроньку. Ковалі саме чекали на Діда Мороза.

Раз, два, три, чотири, п’ять!

Починаю чаклувать!..

Зайди за кущ і повернись —

Снігуронькою обернись!

Посіпака зайшов за кущ і вийшов звідти вже у подобі Снігуроньки. А чаклун вів далі:

Зайду за кущ і повернусь —

Дідом Морозом обернусь!

Зландій зайшов за кущ і повернувся звідти Дідом Морозом.

Здаля почувся свист. На нього й попрямували Зландій з Посіпакою.

А з-за товстелезного дуба за ними стежив казковий детектив Бровко Барбосович.

— Та-ак! — почухав він себе лапою за вухом. — Заарештовувати їх ще рано. Хай приведуть мене до Ковалів Щастя. А там буду ловити їх на гарячому! Слідство триває!

І Бровко Барбосович продовжив переслідування.

А тим часом Баба Свистуха пританцьовувала перед кліткою з Ковалями Щастя і весело співала:

Я щасливою такою

Ще ніколи не була!

Тралатрала-тралалала,

Тралалала-тралала!..

Затим вона пронизливо свиснула, і в клітці перед братами з’явився стіл із смачними наїдками та напоями.

— Їжте, пийте і гуляйте. Тільки куйте мені оті щастинки-золотинки. І я для вас нічого не пошкодую! Житимете в мене, як у раю! Все матимете! — говорила Баба Свистуха.

— Нічого нам не треба! Звільніть нас! — відповіли брати.

— От уперті! Звільнити я вас не можу! Та й нащо вам свобода, як ви все матимете?

— У неволі кувати не будемо! — категорично сказали брати. — Щастя у неволі не кується!

— Ото непоступливі! — вигукнула Баба Свистуха. — Як ви так, то і я…

Баба свиснула, і стіл із наїдками та напоями зник.

— Нікуди не дінетеся! — мовила Баба Свистуха. — Голод і спрага примусять вас підкоритися. Нічого не дам, поки не почнете кувати.

— А казала, що добра! — похитав головою Майстер Тік.

— І ми повірили! У добру відьму повірили! — зітхнув Майстер Так.

— За добро слід платити. Заробити треба добро, — сказала Баба Свистуха. — Поголодуйте, поголодуйте — тоді побачимо.

І тут раптом…

ВІДЬМА ВСЕ ВІДАЄ

І тут раптом з’явилися Дід Мороз і Снігуронька. Не справжні, звичайно, а перевертні — чаклун Зландій та його прислужник Посіпака.

Баба Свистуха здригнулася, втягнула носом повітря і підозріливо спитала:

— Ви хто такі і що вам треба?

— Та ви що? Не бачите? — вигукнув Майстер Тік.

— Це ж Дід Мороз і Снігуронька! — вигукнув Майстер Так.

Баба Свистуха знову втягла носом повітря і махнула на братів-ковалів рукою:

— Це ви нічого не бачите! А я все бачу, все відаю, бо я — відьма. Це — перевертні!

Баба Свистуха свиснула і тицьнула пальцем на Діда Мороза — Зландія:

— Ану, перевертню, перевернись — ногами догори, а головою вниз!

Але Зландій, з якого одразу злетіла машкара Діда Мороза, вигукнув, тицьнувши пальцем на Посіпаку:

— Переводжу заклинання — виконай її бажання!

Посіпака, з якого теж одразу злетіла машкара Снігуроньки, перевернувся догори дригом.

А Зландій швидко промовив:

Надійшла черга моя —

Чаклувати буду я!

Баба-баба-бабарига,

Закрутися ти, мов дзиґа!

І Баба Свистуха закрутилася дзиґою на одній нозі. Але, крутячись, вона свиснула й вигукнула:

Ах ти, Зландій!

Ах, нахаба!

Покрутись і ти, як Баба!

І Зландій теж закрутився дзиґою.

Баба Свистуха, крутячись, вигукнула:

Ковалів я не віддам!

Зландій у відповідь вигукнув:

Клітку заберу я сам!

На що Баба Свистуха закричала:

Клітку ти забрать не зможеш,

Бо мене не переможеш!

Та Зландій, люто засичавши, скрикнув:

Як тебе не переможу,

Ковалів убити можу —

І не будуть, далебі,[1]

Ні мені і ні тобі!

Зландій вже приготувався вигукнути вбивче заклинання, аж тут з’явився Бровко Барбосович.

КАЗКОВА ПОЛІЦІЯ

— Руки вгору! Казкова поліція! Ви заарештовані! — вигукнув Бровко Барбосович.

І Зландій та Баба Свистуха вмить перестали крутитися, гепнулись на землю і сіли з піднятими догори руками. Посіпака перекинувся з голови на ноги, сів і теж підняв руки.

Бровко Барбосович по черзі начепив їм наручними. Тоді відчинив чарівним ключем клітку, випустив звідти Ковалів Щастя і натомість посадив у клітку бабу Свистуху, Зландія і Посіпаку. І знову замкнув клітку чарівним ключем. Баба Свистуха, Зландій і Посіпака навіть не думали опиратися. Бо і у Казковому світі діють свої закони і свій правопорядок. Якщо казкова поліція когось заарештовує, то яким би ти не був наймогутнішим чаклуном або найхитрішою відьмою, вмить втрачаєш свою чарівну силу і мусиш підкоритися.

І Бровко Барбосович урочисто сказав:

Тепер ця вража сила

Покарана й безсила.

Тепер уже вона

Нікому не страшна!

Ковалі Щастя повернулися до Чарівного Замку Годин.

Вони вистукують своїми золотими молотками по золотому ковадлу і співають:

Тік-так! Тік-так!

Тік-так! Тік-так!

Тік-так! — І є хвилинка,

Щастинка-золотинка!

Ми — Щастя Ковалі!

Єдині на землі

Куєм щасливий час

Для всіх, для всіх

Для вас!

Дід Мороз розклав у новорічні подарунки щасливі щастинки-золотинки і пішов вітати всіх дітей із Новим роком.

Ти теж, друже, у своєму новорічному подарунку серед цукеркових обгорток бачив маленьку щастинку-золотинку. Вона одсвітилася від обгортки і зникла. Це дарунок від Ковалів Щастя. До наступного року вони знову накують багато щасливих хвилинок.

notes

Примечания

1

Далебі — справді, дійсно, правду кажучи.