Діти капітана Гранта - Жуль Верн

формуючись, підносився із хвиль не вершечком, а вінцями, немов велетенська обручка; суходіл, в глибині якого сховано, можливо, море, що напівзійшло вже випарами; суходіл, де річки з кожним роком дедалі всихають; де немає вологості ані в повітрі, ані в грунті; де щороку дерева скидають не листя, а кору; де листя повертається до сонця не своєю поверхнею, а пружком і не відкидає тіні; де ліси здебільша неспалимі; де будівельний камінь тане від дощу; де в лісах дерева низькі, а трава височезна; де живуть чудернацькі тварини; де чотириногі мають дзьоби, як-от єхидна й качконіс, що змусило природників вигадати особливий клас птахотварин; де кенгуру скаче на лапах різної довжини; де в баранів свинячі рила; де лисиці пурхають з дерева на дерево; де плавають чорні лебеді, а пацюки в’ють гнізда; де птахи вражають розмаїтістю голосів і нахилів: один видзвонює, немов дзигарі на дзвіниці, інший ляскає, наче візник батогом, ще інший наслідує гострильника, а той - цокає, як годинник, що відбиває секунди; є такий птах, що сміється вранці, коли сходить сонце, а інший плаче ввечері, коли сонце заходить. О! Найхимерніша, найдивніша у світі країна! Парадоксальна земля, що перекидає шкереберть всі закони природи! Справедливі слова вченого-ботаніка Грімара: «Ось вона, ця Австралія, своєрідна пародія на світові закони або скорше виклик, кинутий в обличчя всесвітові!»

Ця палка й нестримна тирада, здавалось, не матиме краю. Красномовний секретар Географічного товариства не міг уже опанувати себе. Він говорив, наче летів навскач, одним духом, безупинно жестикулюючи й вимахуючи виделкою - серйозна небезпека для сусідів за столом! Та врешті грім оплесків заглушив його голос, і він замовк.

Само собою, по цій промові нікому не спало на думку далі розпитувати географа.

Тільки майор запитав спокійно, як завжди:

- І це все, Паганелю?

- Та ні, анітрохи! - вигукнув з новим завзяттям учений.

- Як? В Австралії є щось іще чудніше? - запитала здивована й зацікавлена Гелена.

- Так, пані,- її підсоння. Своїми особливостями воно переважає геть усі дивовижі, про які я перше вам розказував.

- А саме? - залунало з усіх боків.

- Я не казатиму про цілюще повітря, багате на кисень і майже позбавлене азоту; також і про те, що тут немає вологих вітрів, бо мусони дмуть рівнобіжно берега, і що чимало недуг - тиф, кір та різні хронічні захворювання - тут невідомі.

- То це аж ніяк не дрібна перевага,- сказав Гленарван.

- Безперечно, але я мав на увазі інше. Тутешнє підсоння має одну властивість, можна сказати... неймовірну.

- Яку ж? - запитав Джон Манглс.

- Ви нізащо мені не повірите...

- Повіримо! - гукнули враз вельми зацікавлені слухачі.

- Ну, так воно...

- Що воно?..

- Підвищує моральність.

- Моральність?

- Атож,- відповів учений переконано.- Австралійське підсоння сприятливо діє на моральність. Тут метал не іржавіє, а люди - й поготів. Тут чисте й сухе повітря швидко відбілює все - і білизну й душі людські. В Англії запримітили цю чудасію й ухвалили засилати сюди злочинців на виправлення. Хіба ж ви ніколи про це не чули?

- Та невже? Цей вплив справді такий відчутний? - спитала Гелена.

- Так, пані, він відчувається і на людях, і на тваринах.

- Ви не жартуєте, пане Паганелю?

- Анітрохи. Навіть коні й рогата худоба тут напрочуд лагідні. Ось побачите.

- Неймовірно!

- Але ж так воно є! І злочинці, що потрапляють у цю живодайну, здорову атмосферу, перероджуються тут за кілька років. Це відомо філантропам. Людська вдача в Австралії кращає.

- Тож який будете ви, пане Паганелю, в цій щасливій країні, коли ви й так вельми добрий? - усміхаючись спитала Гелена.

- Я стану досконалий, пані, просто досконалий! - відповів учений.

 

Розділ X
РІЧКА ВІМЕРРА

 

 

Наступного дня, 24 грудня, вибрались на світанку. Спека була вже досить відчутна, але все ж стерпна, дорога рівна й зручна для коней. Маленький загін попрямував крізь обрідкуватий лісок, і ввечері, по чималому перегонові, став табором на березі Білого озера, що мало солону, негодящу до пиття воду.

Тут Жакові Паганелю довелося визнати, що це Біле озеро не більш біле, ніж Чорне море - чорне, Червоне море - червоне, Жовта річка - жовта й Голубі гори - справді голубі. Однак із професійного самолюбства він палко сперечався, виправдовуючи ці назви, та нікого, проте, не переконав.

Містер Олбінет як завжди вчасно зготував і подав вечерю. Потім мандрівники, одні в фургоні, інші в наметі, міцно поснули, незважаючи на жалібне виття динго, цих австралійських шакалів.

За Білим озером розіслалась розкішна долина, вся барвиста від хризантем. Прокинувшись уранці, Гленарван і його друзі ладні були вітати захопленими оплесками чарівну красу, що стала перед їхні очі.

Знову рушили в дорогу. До самісінького обрію зелена прерія в своєму весняному буянні паленіла розмаїтими квітами. Дрібнолистий льон мигтів блакитними цяточками поміж шарлатовим акантусом. Численні гатунки «eremophilas» звеселяли пишне зелення рівнини, а смуга солонців рясніла синьо-зеленим і червонястим цвітом срібняка, лободи й інших рослин, що полюбляють солоні грунти. Всі вони корисні для промисловості, бо, спалюючи їх і промиваючи попіл, можна одержати добрячу соду. Паганель, котрий обернувся на ботаніка, опинившись серед квітів, називав їхні види і, повсякчас залюблений у цифри, виголосив, що австралійська флора нараховує чотири тисячі двісті гатунків рослин, які належать до ста двадцяти родин.

Подолавши ще з десяток миль, фургон заглибився між гайками високих акацій, мімоз і білих камедних дерев з пишними суцвіттями. Рослинне царство цього краю, зрошуваного численними джерелами, не залишалося невдячним до денного світла й повертало пахощами та барвами те, що йому дарувало живодайне сонячне проміння.

Тваринний світ був бідніший. Кілька прудконогих казуарів блукало рівниною, але підійти до них було неможливо. Майорові усе ж пощастило влучити з рушниці в іншого птаха, що вже зникає й зустрічається дуже зрідка,- ябіру, велетенського журавля, мешканця англійських колоній. Птах мав п’ять футів заввишки, а його чорний широкий трикутний дзьоб сягав до вісімнадцяти цалів. Фіалково-пурпурова голова контрастувала з глянсувато-зеленою шиєю, сліпучо-білими грудьми й ясно-червоними цибатими ногами. Здавалось, природа взяла зі своєї палітри найчудовіші первинні барви, аби якнайгарніше вбрати ябіру.

Всі довго милувалися птахом,