Графство укрів "Фарана" - Східняк Марко

А для гречкосія крім пари десятків гектарів, вода в річечці та деревина в гайку – і його світ сформований.

Тому в Європі вивчав відгінне вівчарство, конярство та верблюдівництво. Орієнтував агентів на персональну роботу з людьми, що мають досвід по організації товарного тваринництва, та їх вербовки.

Перебрав майбутніх поселян і виявивши більш-менш кваліфікованих спеціалістів: вівчарів, коноводів. Верблюдарство поки лишилось мрією.

Другий акт марлезіанского балету, тобто пригод попаданця у паралельному світі не міг бути схожим на перший за визначенням. Замість лялькових гір, квітучих левад, наче спеціально створених бути галявиною для дитячих пустощів та для заквітчаних клумб, — підсушений степ, добряче запилений влітку з окремими перекрученими вітрами, кутастими, наїжаченими колючками, наче підліток, деревами. Якійсь напівкримінальний інтер'єр, якому до лиця ласо, боласи і пеони на конях. Можна й татарина з арканом. Як сюди вписати українців? Те, що мануфактури та ремісники Ріо та Буенос-Айресу тут давали прекрасні шибки і скловироби цілком влаштовувало графа. Досить сто разів попечених (і кожного разу випадково) рук, пропалених штанів та інших принад скловиробництва. Гарячка молодості пройшла, треба й ремесло не таке гаряче.

– Вкрай рідке населення ми перекриємо напівкочовим вівчарством і конярством, – вирішив він. – Ніщо не є новим під зорями, просто треба вчасно і вдало використати те, що десь вже було. Вівці масово і швидко відкинуть тут ратиці, якщо здумають перейти на канібальський раціон. Бо людей тут практично нема. Зате отарі, яку обслуговує дві-три сім'ї, потрібні випаси, на яких би спокійно існувало землеробське село з двохтисячним населенням.

Погано тільки, що вівці для переміщення можуть використовувати власні ноги, тобто місцеві злодюжки можуть уганяти отари за кордон. Тому стимулювати розвиток галузі аж у півострівних округах з пампасами.

Миття шерсті не є проблемою, транспортабельність шерсті близька до ідеальної. Доста "видумати" на пару десятків років раніше прядку мюль-дженні та "літаючий човник" для ткацького верстата і Батурин-на-Тукурембо, стане таким собі текстильним містечком, а не тільки адміністративним центром.

Довгою дорогою до графства днями гуторив з людьми. Уважно всіх слухав, розпитував про все, інколи відповідав на питання. Переносив штандарт государя з корабля на корабель. Серед усіх справ сформував три бригади вівчарів та одну – коневодів. Коли все стишилось з заворушенням, і знайшовся час, поплив з трьома атагасами та одним чабаном лівої руки, Дениском, зовсім молодим, але напрочуд метикуватим, аж під Санта-Фе, бо потенційні вівчарі знайшли, звичайно, у Фарані декілька господарств з вівцями, але це було щось, що деградувало до крайності. Переселенці з Атлантиди мали невеличкі партії молодих мериносів, але не віддавали ні за які гроші.

В закуплених у іспанців тої місцевості, куди відправились, у вівцях проглядалась хоч якась порода. Повертаючись, сплавившись за водою Фарани, пройшли естуарій та на східному торці держави повернули у найбільшу річку, яка від початку до кінця несла свої води по графству. Йшли вверх, поки дозволяли глибини. Нарешті зупинилися. На відстані по сім кілометрів поставили три стани (це була вже 15-та округа) . Тобто по чотири намети: сімейним (дітей не було): атагасу та двом чабанам, а підпаскам – один на двох.

Завезена порода стала середньою по якості між мериносами з Атлантиди і старопортугальською тубільною.

Всеволод мугикав мотив ще з того, допопаданського дитинства (в цей світ він появився одразу дорослим):

Вівці мої, вівці,

Вівці та й отари,

Хто ж вас буде пасти,

Як мене не стане, гей-гей?

(Михайло Гринишин)

Корній, один із атагасів, не мудруючи, спитав:

– Пісня про вівчаря, а я і не чув?

– Та ти з Полтавщини, а це галицька музика, — відказав Всеволод, — народна.

9

Першою реформою, яку затіяла княжна Уляна, приїхавши у Фарану та ставши главою уряду, була реформа кулінарна, а може й гастрономічна. Все це було приурочено до візиту віце-короля Перу Карміне Ніколао Каррачо, 5 принца Сан–Буоно, Гранда Іспанії.

Ви скажете: "Ти забувся, авторе! На східному краю віце-королівства іде неабияка військова кампанія. Які візити? Але курс Мадриду – не помічати нічого. Досить програної декілька років тому війни. І як апофеоз вдаваного спокою – візит Каррачо у Фарану.

Щодо гастрономії у Атлантиди, то виявилось, що не встигли маківки вітрил "Апостола Фоми" щезнути за горизонтом у напрямі Європи, а потім – у Фарану, як герцогиня поміняла все недільне меню герцогської кухні. Такі страви, як: "Бик, засмажений цілком на рожні; кабан чи вівця цілком на решітці або на грилі; м'ясо на шампурах і т.п." було майже повністю вичищено і замінено всякими кулінарними викрутасами. Протест Данька (Поки він там був) та Севи був відхилений.

— У своєму князівстві будете розпоряджатись.

— Та де ж батько держав на них трьох напасеться – не витримала Уляна;

— Щось мені здається, доню, всі троє будуть сидіти на троні, ще й дівчата десь поцарюють. З батька станеться.

Після обговорень, досліджень і мало не всенародного куштування дослідних зразків, одноголосно затвердили парадне, "амбасадорське" меню для графства, тобто страви, які кухня його величності може додавати до звичних іноземним гостям страв, не узгоджуючи ні з ким.

ДО АМБАСАДОРСЬКОГО МЕНЮ БУЛО ВНЕСЕНО:

СТРАВИ:

1. Асорті з домашніх ковбас;

2. Борщ "по–графські" зі свинячими реберцями з печі;

3. Вареники з м'ясом зайця в травах з берегів Такуарі;

4. Вареники з м'ясом, цибулею та сметаною;

5. Вареники з сиром, медом та сметаною або вершками;

6. Вареники з судаком під вершково – ікорним соусом;

7. Захолод з баранячих голів та свинячих кісток з добавленням коренів селери та петрушки.

8. Потапці з салом;

9. Просільне – страва, подібна до холодцю, приготована з солоної риби;

10. Сом запечений з грибами

11. Фляки – юшка зварена на коров´ячому шлунку, який ретельно очищають, варять 5–6 годин, потім нарізають соломкою і готують з приправами першу страву;

АЛКОГОЛЬ (З 21 РОКУ, А ПРИ ЗУСТРІЧІ ІНОЗЕМНИХ ПОСЛІВ ТА ДЕЛЕГАЦІЙ – ЗА ЇХ ЗВИЧАЯМИ ДЛЯ ВСІХ ЗАПРОШЕНИХ)

1 Всеволодівка з журавлиною;

2 Ульянівка з хріном та медом;

Всеволод махнув рукою на своєрідний гумор укладачів меню, зробивши вигляд, що не помітив, як алкоголь був названий на честь непитущих.

СОУСИ

Смажать подрібнену цибулю на олії або маслі, інколи посипаючи борошном, та розводять це юшкою, в якій варилася курка, і вершками.

Керівник сусідньої велетенської території мало не довів герцога до сказу. Спочатку він два дні розписував свою давню шляхетну родину. Всеволод і зацікавлено і терпляче слухав. Але коли він намірився розписувати родовід жінки (чи була вона в нього законна, МЗС щось інше повідомляв), то граф зірвався і день розказував про П'ястів, а на другий розчав було про Гедиміновичив.

Мабуть опам'ятавшись, принц завів річ про контрабанду і корупцію. Щодо контрабанди, то графству абсолютно нічого було завозити у віцекоролівство. Хіба що державна паперова фабрика почала випускати першокласний папір. Графство не було потрібно контрабандистам навіть як транзитне володіння, бо до їх послуг були тисячі і тисячі кілометрів питомого узбережжя Перу.

На питання про католицьких проповідників, граф, мило посміхаючись, сказав, що кожний православний, що поміняє віру, буде скараний на горло, а жінок накаже топити в мішках з гадюками. Князь відчув, як змокріла спина і затьохкало серце. Це ж смертельна небезпека для держави, якій від народження пару років.

Не вірячи своїм вухами, Уляна переводила погляд з можновладця на можновладця. По її очам можна було зрозуміти, що ось у ці хвилини від неї відлітає тепле дитинство у добропорядній, душевній сім'ї і над нею починають вити суворі вітри дорослості.

Основне питання – збройний союз проти Бразилії принц лишив без відповіді, заявивши, що навіть чутки про якісь домовленості приведуть до загострення відносин між Лісабоном і Мадридом.

Зіткнення з недержавними військовими формуваннями Бразилії було майже невідворотне, тільки коли? То треба вступити в союз з єзуїтами, провінцією Ла-Плата та орієнтувати Єлизавету і у випадку відповідної інформації завчасно запросити допомоги. Тим часом були підготовлені документи про взаємне визнання, про режим кордону і т.п., що легалізували графство на континентальному рівні. Підписанням цих важливих папірців і завершився цей безпрецедентний візит.

З останніми кораблями на вимогу герцогині повернувся в Атлантиду Орест.

Він був потрібен, бо Сильвестра, як коммондора флотилії, погано сприймали європейські аристократи. Ні, герцогиня звела того у дворянство та зробила бароном. Але цього виявилось замало. То прийшлось переводити того міністром оборони. Крім того, старшому пора женитись на якійсь німецькій принцесі. А таке у пампі не водиться. То завантажившись усілякою усячиною флот Ореста пішов у Європу.

Герцог, слухавши чергове повідомлення про кровопролитну війну між іспанськими добровольцями, єзуїтами та португальцями, про участь в ній козачого війська, не повірив власним вухам, коли почув, що сотник Данило П'яст був поранений під Асунсьйоном.

– Мій син там?

– Так, – здивовано відповів розвідник. – Я думав, що ти, графе, сто разів це знаєш.

– Що з ним?

– Ногу кулею трохи зачепило.

– Поранений. Сину мій! – хлинуло батьківське серце на обличчя. – І давно він серед січовиків.

– Та майже одразу після заворушення у Батурині. Поїдьте до нього.

– Юрко! Ти у мене і військовий розвідник і дипломатичний представник. Кума каже, що кращій. Повинен розуміти, що ніякого бурхливого проявлення батьківських почуттів, та братання з Січчю не буде. І в Буеносі і в Сальвадорі відомо, що відносини між Військом і графством напружені. Військо Низове однозначно на боці Іспанії. Графство більш тяжіє до Португалії. От на цій ноті у цієї частині пампи царює мир.

– Так що ми, паяци на ниточках?

– Щось таке. Поки.

– Тільки не кажіть, що ми поб'ємо імміграцією. Сусідні нам народи у Європі живуть на березі океану, сів на судно, приїхав, все в одних володіннях. У нас треба брати переселенців у глибині континенту і у держав, які точно знають, що ми – антипольське і антиросійське явище.

– Більше того, подніпровські і слобожанські українці, здається, зачаровані велетенськими розмірами Московського царства і їм не дуже зрозуміло, нащо пертися за моря-океани, якщо є землі аж до Охотського моря, і все тверддю, яку українці, як сухопутний народ, дуже поважають.