Між двох сил - Винниченко Володимир
(Помітивши щось на товаришах.) А? Что? В чем дело?
СЄМЯННІКОВ. Товарищ Подкопаєв, вероятно, ошибся. Он думал, что это портрет какого-нибудь современнаго их деятеля.
ПОДКОПАЄВ. Я не понимаю, товарищи, в чем дело? Современный, несовременный, поэт, учитель, офицер, черт бы его драл, раз он националист, он враг народа и пролетариата. Я заявляю откровенно, что с национализмом, с этими Шевченками, автономиями, федерациями, самостийностями и прочей буржуазной дрянью буду бороться беспощадно.
СОРОКІН. Ну, ладно, ладно, идемте на заседание. (Підхоплює Подкопаева під стан і, сміючись, веде в кімнату.)
ПОДКОПАЄВ. (Ображено.) И отлично видел, что Шевченко. Важность какая. И везде прикажу снять эту мерзость со стен.
СЄМЯННІКОВ. Ну, ну, товарищ, полно горячиться. (Підпиха його в спину. Всі заходять в сусідню кімнату.)
ГРІНБЕРГ. Как неофит, он слишком прямолинеен. Ви, товаришко, не звертайте уваги. Людина він хороша, чесна, але трохи... некультурна і грубовата. Що зробиш? Ви хотіли, здається, поговорити зі мною на самоті? Я до ваших послуг.
СОФІЯ. Да, я хотела поговорить еще, но... после этого...
ГРІНБЕРГ. Але ж, товаришко, це ж людина військова, неосвічена, бувший капітан. Невже ви гадаєте, що ми всі поділяєм його погляди? Але ж ви самі добре знаєте, що іменно ми проголосили прінціп "полнаго самоопредьленія вплоть до отдьленія". Федеративная Советская Республика. Ми перші вітали Українську Республіку. І тепер, розуміється, тим паче. Ну, як ви можете, їй-Вогу...
СОФІЯ. (Мовчить і прижмуреними очима тоскно дивиться в вікно.)
ГРІНБЕРГ. Ну, товаришко... Ах, як це досадно...
Входить Панас.
ГРІНБЕРГ. Вам что угодно?
ПАНАС. (Одягнений у потерте пальто, з-під якого видно чоботи, в картузі, має вигляд робітника. В піднятому стані, весь час криво посміхається.) Товариш Грінберг? Дуже приємно. Якраз до вас.
ГРІНБЕРГ. Извините, товарищ, я сейчас очень занят.
ПАНАС. Я бачу, я бачу. Але я в такій самій справі. Соціалізм і контрреволюція, товаришу. Треба спасать. Я маю контрреволюціонерів, яких треба зараз же арештувать.
ГРІНБЕРГ. В таком случае... Только, пожалуйста, товарищ, поскорее...
ПАНАС. О, це дуже скоро. Це мій батько. Він живе недалеко звідси на селі і балакає по-українському. З самого малечку балакає, заядлий контрреволюціонер...
ГРІНБЕРГ. Что это, глупая шутка?
ПАНАС. Боже борони! Як можна?
СОФІЯ. Панасе Степановичу, для чого це?
ПАНАС. (Ніби тепер тільки помітив її.) Ах, и вы здесь, мадам? Очень приятно. Вы можете засвидетельствовать, что мой отец настоящий контрреволюционер. Во всяком случае, ничуть не хуже вашего. Не правда ли? А между тем вашего сейчас расстреляют, а мой ходит на свободе и угрожает социализму на Украине. Я, как старый социалист...
ГРІНБЕРГ. Послушайте, вы — или пьяны или сумасшедший? Что вам?
ПАНАС. Боже мій, товарищу. Як же не бути п'яним? Як не бути п'яним? І правильно сказали, товарищу, іменно сумасшедшій.
СОФІЯ. Панасе Антоновичу, я вас прохаю...
ПАНАС. Сейчас, мадам, сейчас уйду, как вы нетерпеливы. Позвольте же и мне совершить такой же подвиг, какой вы совершили. (До Грінберга.) І крім того, у мене є ще дві тітки, старі контрреволюціонерки, селянки, також балакають по-українськи, живуть у другому селі. Читають українські книжки.
ГРІНБЕРГ. Если вы немедленно не уберетесь отсюда вон, я вас прикажу расстрелять. Слышите вы?
ПАНАС. Господи Боже мій! А я ж чого сюди прийшов? Я ж не договорив вам, я ж ще сам контрреволюціонер. І жорстокий, попереджаю вас, контрреволюціонер. Не тільки читаю, але й пишу по-українському. От спитайте цю даму. Чого ви посміхаєтесь? Вітаючи всім серцем пришествіє в особі большевиків соціалізму, я не можу допустить, щоб жив такий контрреволюціонер, як я. Куди прикажете мені стати до стенки? Туда? Туда? Туда?
ГРІНБЕРГ. (До Софії.) Что он — больной, что ли? Кто он такой?
СОФІЯ. Панасе Антоновичу, можна вам два слова сказать?
ПАНАС. С удовольствием, мадам, с удовольствием. Только, пожалуйста, поскорее, мы с товарищем должны окончить наше дельце.
Виходить Семянніков, з порога кличе:
— Товарищ Гринберг. На минутку можна вас? Извиняюсь, товарищи.
ГРІНБЕРГ. (Швидко йде до його, й обидва зникають у сусідній кімнаті.)
СОФІЯ. Що це значить, Панасе?
ПАНАС. Что именно, мадам?
СОФІЯ. (Різко.) Все. Ця комедія, це "мадам", російська мова зо мною. Що це значить?
ПАНАС. Baм не нравиться выражение "мадам"; но ведь это из почтения, мад..., ну, сударыня, если хотите. Единственно из почтения к вам. С особой, которая родного отца и брата принесла в жертву великой святой идее, я не могу иначе говорить, как на языке благородном, на языке наших освободителей, несущих нам светоч...
СОФІЯ. Дійсно, ви од страху, видно, зовсім збожеволіли.
ПАНАС. Как не збожеволеть, мадам, как не збожеволеть? Ведь вы только взгляните туда за окно: горы трупов этих подлых украинцев. Горы, мадам, понимаете ли вы это? Мальчики, дети, старики. К стенке — и готово. По усам узнают контрреволюцию. Малороссийские усы — и к стенке. И как же не благоговеть перед вами, как не... не божеволеть? А? Ведь это же ясно, что социализм пришел, и не какой-нибудь там гнилой, европейский, а большевистский, российский, самый настоящій. Позвольте преклониться перед вами. (Низько вклоняється.}
СОФІЯ. (Мовчить.)
ПАНАС. Что прикажете передать на том свете вашему контрреволюционному батюшке и братцу? Прощание? Или сожаление о их глупости? Что же вы молчите? Извольте хоть словечко произнесть.
СОФІЯ. Чого вам треба од мене? За що ви мучите мене? За що?
ПАНАС. (Люто.) Чого треба? Випустіть батька вашого і брата! Чуете? Не смійте їх убивать!..
СОФІЯ. Як же я їх випущу? Як? Скажіть. Ну, скажіть, що мені зробить, я все зроблю. Піти з бомбою, з револьвером визволять їх? Ходім. Давайте.
ПАНАС. Пізно з бомбами. Вимагайте від ваших товаришів випустить їх.
СОФІЯ. Я вже вимагала, просила, благала. Мама навколюшках стояла перед ними.
ПАНАС. Знаю. А ви стояли і мовчки дивились, як мама ваша повзала перед паршивцем, перед... жуліком, шарлатаном.
СОФІЯ. Я думала, може, це поможе...
ПАНАС. Хе!.. Не помогло? Прислав красногвардейця вивести їх?
СОФІЯ. Він не може випустить. Це була б зрада, порушення обов'язку...
ПАНАС. (Сміється.) Яка моральна чистота! Ану, дайте йому тисячу карбованців, побачите, чи злякається він зради?.. Ану, запропонуйте йому свою любов, чи побоїться він порушення обов'язку? О, мерзотники!
СОФІЯ. Ви мелете чортзна-що. Говоріть же, як визволить, ну, говоріть!
ПАНАС. Я ж говорю, якого ж вам ще чорта: дайте йому хабаря, грошима, тілом своїм, чим хочете, і він випустить. Гроші, може, од вас посоромиться взять, але тіло... можете бути певні.
СОФІЯ. Ви це серйозно?!
ПАНАС. Що саме серйозно: чи згодиться? Анітрішки не сумніваюсь.
СОФІЯ. Ви по собі судите?
ПАНАС. О, на жаль, про Грінбергів я сміло можу по собі судить. Тільки між мною та ними та ріжниця, що я зроблю і не буду вже заводить тепер соціалізму, а вони роблять й заводять. Вони сміливіщі.
СОФІЯ. І ви, іменно ви пропонуєте мені це зробить?
ПАНАС. А ви ж пропонували своїй матері повзати перед ним навколюшках? Ви вважали це можливим? Невже ви думаєте, що вашій матері було це так само легко, як вам кокетувать з ним?
СОФІЯ. Добре. Я це зроблю. Дякую за пораду. Чуєте: я це зроблю.
ПАНАС. І можливо, навіть не без приемности зробите. Ко всеобщему удовольствию.
СОФІЯ. Можливо.
ПАНАС. Та не тільки можливо, а напевно. Та признайтесь, що ви й самі вже про це трошки думали.
СОФІЯ. Ну, розуміється, думала. Тільки сумнівалась, чи згодиться він. Мені здавалось це трошки негарним, але ви роз'яснили, і я сама бачу, що в цьому нічого негарного нема.
ПАНАС. Так, нема: буржуазні забобони. А потім можна буде разом і соціялізм заводить на Україні.
СОФІЯ. Звичайно. Революція повінчає, гарно й орігінально. А життя батька і брата — це непоганий подарунок молодого. Як ви гадаєте?
ПАНАС. (Люто.) Не смійте глузувать з вашого батька і брата! Ви розумієте, що це цінізм? Ви не достойні імена їх вживать.
СОФІЯ. (Хапаючись за голову.) Ох, ідіть швидче звідсіля! Ідіть... А то я не знаю, що буде.
ПАНАС. К стенке? Я готов, мадам, я готов давно. Будь ласка, прошу: кличте Грінберга.
СОФІЯ. (Упавши головою на стіл, глухо, болюче ридає.)
ПАНАС. (Довго мовчки дивиться на неї.)
СОФІЯ. (Раптом затихає, потім зразу підводиться, різко до Панаса.) Чого вам треба? Ідіть собі геть. Забірайтесь. Я з вами не хочу балакать, ви мені гидкі.
ПАНАС. (Якийсь мент дивиться на неї, потім рвучко повертається й виходить.)
СОФІЯ. (З одчаєм і мукою шепоче). Ох, Боже ж мій! Ох, Боже ж мій! (Кусає хустку, щоб не ридать).
Входить ГРІНБЕРГ. (Озирається, шукає очима по хаті, питає.) Что, ушел уже этот странный господин? Кто он такой?
СОФІЯ. (Зразу міняючи вираз лиця.) Да, ушел. Я вас задерживаю?
ГРІНБЕРГ. О, пожалуйста. Будь ласка. Я до ваших послуг. Но, може б, ви були ласкаві говорить зо мною по-українськи. Я, коли не схвильований, то з приємностю. Ви вибачайте...
СОФІЯ. Я хотіла тільки от про що попрохати вас: задержати хоч на кілька днів кару над моїм батьком і братом.
ГРІНБЕРГ. Гм. Задержать? Не знаю, чи зможу я. Гм. (Морщиться, міркує.)
СОФІЯ. (З вимушеною, кривою, кокетливою посмішкою.) Ну, а як я вас дуже-дуже попрохаю? Ви постараєтесь, правда? Ваш же вплив такий величезний, що... Адже тільки одстрочка, кілька днів...
ГРІНБЕРГ. Бачите, товаришко, я скажу вам одверто: для вас я готов на що вгодно, але... але даже мій вплив, який, я того не окриваю, довольно значительный, в данном случае вряд ли. Видите ли... Будем говорить, как свои люди: у нас нет никакой дисциплины. Я могу приказать, но исполнить... Даже постановления совета депутатов и то далеко не всюду исполняются. Каждый сам себе начальник. И часто поневоле приходится отдавать только такия приказания, которыя приятны и желательны самим исполнителям, а нежелательных по возможности избегать. И я не знаю, як у даному разі... Я дуже боюсь. Гм!
СОФІЯ. Господи! А так хочеться з щирим серцем порадіти з нашої перемоги, віддатись цьому почуванню всією душею, без перешкод. І,— ви ж розумієте,— для мене це неможливо. Нехай це буржуазний, старий пережиток, але... це вище моїх сил.
ГРІНБЕРГ. О, я розумію, розумію. Звичайно.
СОФІЯ.
