Між двох сил - Винниченко Володимир

Є все. Є. Швидче.

СОФІЯ. Дай мені. Дай. Давай, давай. Швидче, ради Бога.

ТИХОН. (Виймаючи револьвера.) Та навіщо тобі, коли ми...

СОФІЯ. Ах, та давай! (Хапає револьвера, ховає собі на груди.) Дякую, голубчику. Дякую. Тепер тікай. Тікай, зараз ввійдуть, почують.

ТИХОН. А ти ж?

СОФІЯ. Я инакше втічу. Инакше. Тікай, тікай! Тікай, ідуть!

Одчиняються двері, з'являється Сліпченко, Тихон одразу одсовується вбік і ховається.

СОФІЯ. (Озирається на батька, потім зразу приставляє револьвера до виска, стріляє впадає. 8 сусідньої кімнати вбігають Гликерія Хвед; Панас, Арсен, вільні козаки з зброєю, наготовленою до стріляння.)

ГЛИКЕРІЯ ХВЕД. (Побачивши Софію, з криком кидається до неї, пада на труп, бачить рану на виску і ридає.)

СЛІПЧЕНКО. (Тихо, розтеряно.) Оттак, значить...

ПАНАС. (Безсило спирається об стіл.)

За вікном криваво, ясно пала пожежа, і все ближче чути спів козаків "Як злетілись орли чайку рятувати" та радісні крики народу "Ура! Слава! Слава!"

Кінець