Пригоди Гекльберрі Фінна - Марк Твен

навчають хлопчиська, щоб копилив губу проти рідного батька та вважав себе розумнішим за нього. Насмілься мені тільки швендяти ще коло тієї школи,- я тобі покажу, де раки зимують! Твоя мати не вміла ні читати, ні писати, так і померла неписьменна. Ніхто з твоїх родичів грамоти не вчився - всі неписьменні померли. Я сам письма того не тямлю, а він - он куди тягне! Ще й дозволяє собі отако козиритися! Е, ні! Я не з таких, щоб усе те стерпіти, чуєш? А почитай-но мені, я послухаю.

Я взяв книжку й почав читати щось там про генерала Вашінгтона та війну. Послухавши мене не більш як півхвилини, він бабахнув по книжці кулаком - та так, що вона полетіла через усю кімнату.

Він мовив:

- Правду казали. Читати ти вмієш. А я, було, не повірив. Ну, тепер, гляди мені, кинь пиндючитись! Я такого не попущу! Я наглядатиму за тобою, мій голубе. Впіймаю коло тієї школи - шмагатиму, аж дрантя летітиме! Чого доброго, ще в релігію вдаришся! Ну й синочок, бодай він запався!

Він узяв до рук розфарбований синім та жовтим малюнок з коровами та хлопчиком і запитав:

- А це що таке?

- Це мені дали за те, що я добре вчуся.

Він подер малюнок на дрібненькі клаптики і сказав:

- Я дам тобі щось куди краще: доброї ременяки!

Він хвилинку побурчав і помимрив собі під ніс, а далі мовив:

- Чи ти ба, яке пещене! І ліжко в нього, і простирадла, і дзеркало, і килимок на підлозі, а рідний батько повинен разом із свиньми в чинбарні валятися. Ну й синочок, бодай він запався! Стривай, стривай, я з тобою розрахуюсь, я відучу тебе від усіх тих витребеньок! Іч, як запанів голубчичок! Кажуть, що розбагатів. Яким же це робом? Га?

- Брешуть - отаким робом.

- Помалу, помалу! Ти як зі мною розмовляєш? Не дратуй мене, бо терпець мені от-от увірветься! Я кручуся вже два дні в містечку, і скрізь тільки й мови, що про те, як ти розбагатів. Я чув про це й на річці - нижче містечка. Того я й приїхав. Ти мені ті гроші на завтра приготуй - вони мені потрібні.

- Немає в мене ніяких грошей.

- Брехня! Вони в судді Тетчера. Ти їх забери. Вони мені потрібні.

- Кажу ж вам, немає в мене ніяких грошей! Запитайте в судді Тетчера, він вам скаже те ж саме.

- Гаразд. Я в нього запитаю; я його примушу видобути гроші з гамана. Я йому покажу! А скільки в тебе в кишені є зараз грошей? Вони мені потрібні.

- В мене один-єдиний долар, та й той мені самому потрібний на...

- Мені байдуже, на що він тобі потрібний... Ану давай його сюди!

Він узяв долара й кусонув його, щоб узнати, чи не фальшивий, а тоді сказав, що піде до містечка купити собі віскі, бо в нього, мовляв, цілісінький день і краплини в роті не було. Вибравшись на дах комори, він знову просунув голову у вікно й вилаяв мене за те, що я кирпу гну та намагаюся зробитись розумнішим за нього. Я гадав, що він уже зовсім пішов, аж зирк - а він знов вернувся, просунув голову у вікно й наказав мені, щоб я не забув про школу, а ні - то він мене підстереже і почастує добрячою березовою кашею.

На другий день, напившись доп՚яну, батько подався до судді Тетчера, налаяв його і вимагав, щоб той віддав мої гроші, але нічого він не добився; і тоді він погрозив, що примусить повернути гроші через суд.

Суддя Тетчер і вдова подали до суду прохання, щоб мене забрали від батька, а когось із них призначили мені на опікуна; але ж суддя в нас був новий, він недавно приїхав і ще не знав мого старого; через те він і сказав, що без неминучої потреби судові не слід втручатися в родинні справи й розлучати батьків із дітьми; то був би тяжкий гріх, сказав він, відібрати від батька його єдиного сина. Отож судді Тетчерові та вдові довелося кинути цю справу.

Батько страшенно зрадів. Він пообіцяв, що спустить з мене шкуру, якщо я не роздобуду йому грошей. Я позичив три долари в судді Тетчера, батько забрав їх, відразу ж напився і п՚яний почав вештатися вулицями містечка; він несамовито репетував, бешкетував, лаявся і що було сили гатив у сковороду мало не до півночі; його схопили й посадили в буцегарню, а другого дня повели до суду і знову посадили - вже на цілий тиждень. Але батько сказав, що він дуже задоволений: тепер він своєму синові господар і візьметься за нього так, що тому жарко стане.

Потім, коли батько вийшов із тюрми, новий суддя оголосив, що має намір зробити з нього людину. Він привів старого до своєї господи, дав йому новий одяг, причепурив його, посадив до столу і снідати, і обідати, і вечеряти разом зі своєю сім՚єю: він прийняв його, так би мовити, як рідного кого. А по вечері суддя завів розмову з батьком про тверезість і таке інше, так що під кінець старий аж пустив сльозу і сказав, що був досі навіжений і безтямно занапащав себе; але тепер він почне життя спочатку, щоб ніхто не соромивсь із ним знатися, і сподівається, що суддя йому в тому допоможе і не зневажатиме його за колишнє. Суддя відповів, що ладен обійняти його за такі слова; і суддя заплакав навіть, і дружина його теж заплакала; а батько сказав тоді, що ніхто не розумів досі, яка він людина, а суддя відповів, що щиро в це вірить. Старий сказав, що пропаща людина потребує співчуття, а суддя відповів: авжеж, так, звичайно; і вони заплакали знову. А коли настала пора йти до ліжка, старий підвівся, простягнув руку і сказав:

- Гляньте на неї, джентльмени й леді! Візьміть її, потисніть. Ця рука досі була рукою кабанюги, але тепер вона зробилася зовсім інша; це рука людини, яка почала нове життя, людини, що ліпше вмре, аніж знову ступить на гріховний шлях. Запам՚ятайте мої слова і не забувайте, що сказав їх я. Рука оця тепер чиста. Потисніть її, не бійтеся!

Всі